Декорації до уявних вистав, де оживає казковий світ

Потрапити у Театр опери та балету — це вже свято. І не важливо, на яку саме виставу йдете (тут усі постановки і дійства заслуговують найвищої оцінки) — вже сама атмосфера одного з найкращих театрів Європи заворожує з першої секунди. А особливо у ці літні дні, коли опиняєшся віч-на-віч з роботами художника-декоратора Романа Качинського, що виставлені у фоє його рідного театру. Рідного, бо пан Роман понад 40 років працює у Львівській опері.

Роман Качинський не чує і не може словами висловити своєї думки. Але Господь наділив його величезним талантом до створення фантазійних декорацій. Пан Роман створив міні-декорації до уявних вистав, що у вигляді невеликих шопок виставлені на суд глядачів.

Через те, що поспілкуватися з паном Романом не так просто, про майстра сцени і автора виставки «Сценічні фантазії» мені розповів титан декорацій Львівської опери, народний художник України, головний художник театру, академік Національної академії мистецтв України Тадей Риндзак.

— Романові ще й 20 років не було, коли він прийшов у театр, — каже Тадей Риндзак. — А цьогоріч ми святкуємо його 60-річний ювілей. За ці понад 40 років він нас постійно чимось дивував. У нього дуже розвинута кмітливість, Роман легко переймає специфіку роботи, швидко опановує виробничий процес. Пригадую, коли головним художником театру був Євген Микитович Лисик, на роботу просилося багато неповносправних людей. Євген Микитович переймався долею таких осіб, був надзвичайно співчутливим. У наш театр Романа привела сестра.

За словами Тадея Йосифовича, Роман Качинський моментально схоплював «уроки» наставників. І швидко став професійним декоратором. Але це була робота у театрі. А про те, що творить удома, ніхто й не здогадувався.

Те, що з Романа Качинсього вийде декоратор, ще у дитинстві зрозуміла рідна сестра. Йому було 9 років, коли вона повела його у Шевченківський гай. Хлопця настільки надихнула «картинка» у музеї просто неба, що, повернувшись додому, Роман зробив аплікацію зі соломинок, маленьких паличок… Відтворив композицію хаток, які побачив у Шевченківському гаю.

Коли генеральним директором-художнім керівником театру опери та балету став Василь Вовкун, Роман Качинський одного разу приніс у театр три макети, які створив дома. Усі здивувалися, бо у театрі про таку творчість ніхто й не здогадувався.

— Це не були макети тих вистав, які йшли у театрі, — продовжує пан Тадей. — Це були декорації до його уявних вистав, куди він переніс свій казковий світ. Дещо «прочитувалося», ніби з якоїсь вистави, але він доповнював кожну сцену дитячою уявою. Цими роботами Роман показує свою майстерність, талант, це його самовираження. Коли Василь Вовкун побачив, що створив Качинський, а це були різдвяно-новорічні мотиви, Василь Володимирович зрозумів, що їх було б добре використати до Дня святого Миколая. Два макети поставили біля ялинки, і діти з батьками отримали чудову фотозону. А нашого Романа це підштовхнуло до створення нових робіт.

Коли у Романа Качинського з’явилися нові макети, за ініціативою Василя Вовкуна на «Малярку» (мала сцена, яку відкрили торік. — Г.Я.) запрошували дітей, де їм розповідали про театр, і власне демонстрували ті макети. Діти поринали у світ казки, фотографувалися.

А тим часом пан Роман створював нові роботи. За словами Тадея Риндзака, ці роботи Качинського — це фантазії, що народилися на основі фільмів і мультфільмів. Міні-сцени наповнював своїми вигаданими персонажами. Попри те, що не чує співу і музики, бачить і любить пластику. Обожнює пантоміму. Тому кожна сцена художника — це фантазія його сюжетної лінії.

— Чи макети Романа Качинського потрапляють на велику сцену?

— На жаль, ні. Роман їх перенасичує декораціями. Це його уявний казковий світ. Його вигаданий театр.

— Пане Тадею, як ви, як безпосередній керівник, спілкуєтеся з Романом, якщо він не чує. Як пояснюєте, що він має зробити?

— Іноді навіть з фарбами важко. Бо у Романа своє сприйняття кольорів. Доводиться показувати, що конкретно треба зробити. Так, він все виконає, особливо, коли йдеться про експресію і динаміку, щоб картинка отримала «живу» лінію. Він у цій царині майстер. Як спілкуємося? За стільки років навчилися «розмовляти» жестами. Нам не потрібний сурдоперекладач, бо ми можемо самі порозумітися.

— Чи є у пана Романа сім'я?

— Так. Його дружина з Хмельниччини, також має вади зі слухом. Подружжя має дорослого сина — розумного і талановитого хлопця, має вищу освіту. Зараз боронить Україну від російських агресорів.