У роботах Романа Дуба не просто Жінка. Це — світло, що не згасає

Де ще відкривати виставку з назвою «Музи», як не у фоє Філарт Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика? Музиканти, як і художники, вірять у своїх муз і кожен поклоняється своїй Музі. Навіть якщо вона уявна… Власне свої твори у Філарт на суд поціновувачів мистецтва виставив в останній день липня сучасний український художник Роман Дуб. І назвав цю колекцію ніжним словом «Музи».

На відкритті виставки кураторка Зоріана Мірус розповідала про творчість Романа Дуба — про те, що митець вихований на класичних традиціях, із тонким відчуттям форми та глибоким розумінням академічної школи, про те, як він переосмислює знайомі мотиви через призму сучасності. У картинах художника Жінка — не просто модель чи прикраса сюжету, а відлуння внутрішнього діалогу митця з власними почуттями, спогадами та пошуками краси. У кожному портреті — не стільки конкретне обличчя, скільки стан: задумливість, ніжність, внутрішнє світло.

Жіночий портрет, один із найдавніших жанрів мистецтва, тут оживає у нових формах — від образу Мадонни до сучасної дівчини на тлі мегаполісу. Букети квітів, що супроводжують жіночі силуети, — не просто декоративний акцент, а символ гармонії, емоційного розкриття та цвітіння душі.

Присутність ню — це повернення до джерел європейської художньої традиції. Оголене тіло в роботах Романа Дуба несе в собі не еротизм, а правду й вразливість, відкритість митця перед собою та глядачем. Це мова краси, що не потребує пояснень, лише глибокого, уважного погляду.

У контексті сучасності Муза вже не є пасивною натхненницею. Вона — співучасниця творчого процесу, втілення сили індивідуальності, свободи та багатогранності жіночої природи. Від замріяної до рішучої, від ніжної до внутрішньо зосередженої — у кожному образі відчутний подих часу, віддзеркалення нашої епохи.

Ця виставка — спроба через класичну форму передати сучасне переживання вічного. Погляд митця, звернений до жінки, водночас є поглядом у себе — у глибинні джерела, звідки народжується справжнє мистецтво.

— На виставці Романа Дуба «Музи» ми бачимо Жінку не лише, як об'єкт естетики. Ми бачимо її сутність — світло, що не згасає, — розповіла журналістці «ВЗ» Зоріана Мірус. — Її образи — то сучасні ікони внутрішньої сили, ніжності, витривалості. Вони різні, як і самі жінки: спокійні й зухвалі, грайливі й сумні, відкриті й загадкові. Кожен митець у якийсь момент свого життя зустрічає свою Музу. І не завжди це кохана. Іноді це біль. Іноді — пам’ять. Часто — дитинство або голос мами.

— А у творах Романа Дуба?

— Сьогоднішня муза — це вона, українська Жінка. Тиха героїня нашого часу. Вона — берегиня дому і волі. Вона присутня навіть там, де її фізично немає: у шепоті молитви, у згадці перед боєм, у фото, схованому в кишені бронежилета.

— Бо у воїнів, як і митців, є своя Муза…

— Звісно. У кожного воїна є така муза. Та, заради якої тримається. Та, чия віра сильніша за втому. Її слово — як наказ жити. Її любов — як обітниця перемоги.

Відвідувати виставки на сьогодні— це не втеча від реальності, а спосіб її осмислити. Це акт внутрішнього опору, який говорить: «Ми не втратили здатність любити, творити, відчувати».