«Самки нанесли страусу 12−15 яєць, а він, дурень, сидить на тих яйцях. А самки собі гуляють»

Під час подорожі Закарпаттям, у яку мене запросила директорка туристичної фірми «Карпатія-Галич-тур» Любов-Теодозія Микитка, наш автобус повернув на Хуст — саме там на північній околиці міста у лісовій посадці 23 роки тому відкрили одну з перших страусових ферм.

Ще тоді ніхто не знав, що перші страуси тут приживуться, з яєць вилупляться маленькі ціп'ятка, які згодом повиростають у найбільших у світі птахів з двома пальцями на ногах.

Закарпатський клімат виявився придатним для проживання страусів. Великий плюс у догляді за страусами у тому, що ці птахи не перебирають харчами, з'їдають за день близько 2−3 кг корму (овес, ячмінь, трава).

На воротах нашу групу зустрів працівник ферми пан Степан разом з великим птахом, що був більше схожий на вірного охоронця. Попри те, що пан Степан не захотів називати свого прізвища, розповів нам багато цікавого про страусів і ферму.

За словами чоловіка, основний вид діяльності ферми — розведення і продаж страусів. Ну, і, звісно, яєць.

Пан Степан провів нам лікнеп. Із запитанням: яких ми знаємо страусів, почав розповідати: коли європейці приїхали в Африку, про те, що є така тварина верблюд, знали. А таку пташку на двох високих ногах побачили вперше. Не знали, як її назвати, тож назвали «кемелос"-верблюд-горобець.

Страусам на фермі - комфортно. І ситно. Якщо, до прикладу, австралійські страуси важать 50−60 кг, то українські - 130. Швидкість розганяють до 80 км на годину, а бачать аж на 12 кілометрів. Нюх мають, мабуть, як найкращі пошукові пси на кордоні, бо ж чують запах на віддалі трьох кілометрів. Найгрізніша зброя у самця — удар ногою зі силою 250 кілограмів.

— Знаєте, самець, захищаючи гніздо, ударом ноги може вбити лева. От гляньте, який красень йде до нас. Я собі уявляю, якби я його зараз випустив з-за тої загорожі, а сам сховався в альтанці… Ой, що би то було! Він мені два роки тому сім ребер поламав, — розповідав нам пан Степан.

А далі чоловік почав сипати жартами, запрошуючи нас розрізнити, де хлопці, а де дівчата. Звісно, ми не знали.

— Та то так, як у житті буває: красивіші, звичайно, хлопці. Ну, а дівчата — такі собі. Дивіться: чорні з нафарбованими губами (дзьобами) — самці. Коричневі, сіренькі, «невзрачні» — самки.

На фермі зараз є 20 птахів. М’ясо страуса — темно-коричневого кольору, на смак схоже на індиче. За кілограм просять приблизно тисячу гривень. Живуть страуси до 75 років. А страусенят висиджує самець.

— Що ж тоді робить самка?

— Паніко, в природі самець має не одну самку, а три-чотири. Самки йому нанесли 12−15 яєць, а він, дурень, сидить на тих яйцях. А самка собі гуляє. Якби хтось хотів забрати у самця яйце, він може навіть вбити.

— Чи продають страусів з вашої ферми?

— Звісно. Коли вилупиться пташеня, його годують до місяця. Воно виростає приблизно до висоти людського коліна. Продають таких пташенят для розведення по 100 євро. Не подумайте, що їх продають на м’ясо. Місячне пташеня ще не має м’яса.

Пан Степан показав нам страусове яйце, що важить півтора кілограма. Його вартість — тисячу гривень. Самки несуть яйця з квітня по вересень, кожні три дні. Самка за сезон може знести 30−40 яєць.

Одне таке яйце заміняє 30 курячих. Нагодувати одним страусиним яйцем можна 10 осіб. І що головне: люди, які їдять страусові яйця, не можуть заразитися сальмонелою, бо температура тіла птахів — 42 градуси.

На фермі самців більше, ніж самок. Щоб самка дала одне яйце, має бути запліднення на кожне яйце.

Пан Степан дозволив нарвати трави і погодувати страусів. Але застеріг: птахи можуть «цапнути» за палець, вирвати з руки мобільний телефон.

— Знаєте, наші птахи люблять не лише мобільні телефони, а й коньяк, — каже чоловік. — Я на свої очі бачив. Приїхали гості на крутому «джипі» — чоловік з жінкою. Той чоловік питає, чим їх годують. Ми відповіли, що наші страуси дуже люблять канапки з чорною і червоною ікрою. І ці люди ще запитали, чи страуси п’ють коньяк. Кажемо, п’ють. Чоловік пішов до машини, взяв пляшку коньяку, відкрутив. Страуси підійшли до загорожі, а чоловік їм наливає у дзьоби.

— І що, були п’яні?

— Йой, паніко, та я, якби випив того коньяку стільки, що вони, і мені би нич не було. Їм там перепало по 50 грамів. Хіба то багато? Та вони навіть не відчули, що щось добре випили…