На подвір'ї господаря тхір збитків не зробить…

Лісовий тхір — тваринка у наші часи рідкіс­на. У містах дехто для екзотики тримає руч­ного тхорика. Але від свого родича він від­різняється багатьма манерами. Та й навряд чи вжилися б один з іншим.

— Колись люди у селах мали велику господар­ку: хліви, стодоли, комори, — розповідає голо­вний мисливствознавець Львівщини Василь Бурмас. — Серед цього хазяйства і любив жити тхір. Щоправда, господареві збитків не робив — курей і кролів не душив, яєць не крав. Переваж­но йшов промишляти до сусідів… Дуже завзята ця тваринка — тхір. Запросто може дати собі раду зі щуром. Тим і корисний він, що знищує небезпеч­них для людини гризунів. За ніч може вполювати до 12 мишей! З розвитком цивілізації тхорів ста­ло значно менше. Їх занесли до Червоної книги…

Тхір виділяється ще й різким неприємним запа­хом. Його виділяють спеціальні залози у тілі цієї тва­рини. Цей запах — захисна реакція тхора на небез­пеку. Якщо на нього спробує напасти собака, лис або куниця, тхір вдається до «газової контратаки» — і нападник, не витерпівши смороду, відступає.

Згадайте, приблизно так само діє восьминіг, коли до нього наближається морський хижак чи людина. Зброєю проти нападника слугує хмарка отруйного «чорнила», яке випускає ця морська іс­тота.

До слова, у такий же спосіб захищають себе і бобри. Для них (найперше — недавно народже­них) чи не головним ворогом є щуки. Тому бобри і захищаються нестерпним запахом зі своїх залоз.

Тхори — прекрасні мисливці, в основному по­люють у темну пору доби. За ніч можуть подолати до 10 кілометрів. Швидко лазять по деревах, до­бре плавають.

Цікавинки про тхорів

• Тхори — великі сплюхи. Іноді можуть про­спати до пів доби.
• Гнучке тіло дозволяє тхорам пролазити у найвужчі отвори.
• Тхори погано бачать, зате мають добрий слух і нюх.
• За годину тхір здатний вирити нору за­вдовжки п’ять метрів.
• Серце тхорів б‘ється із частотою 200−240 ударів за хвилину (у людини воно б‘ється від 60 до 100 разів за хвилину).
• Ці тваринки вміють бігати задом наперед.