Це наша безцінна культурна спадщина

Старовинні артефакти вивезли з території Донеччини. Кам’яні баби віком 800−900 років знаходились у зоні бойових дій. Тому їхня доля була незавидною. Чимало таких пам’яток сакрального мистецтва кочових народів степу знищили російські бомби та снаряди.

Задля порятунку реліквій ризикували життям

«Перші дві статуї ми вивозили власними силами автомобілем з причепом, — розповідає волонтер Григорій Дем’янов, який займається порятунком артефактів. — Ломами, руками, „лебідкою“ — як могли, так і вантажили. Нам допомагали військові - кам’яних бабів доводилось „викорчовувати“ вручну, бо вони були вкопані в землю і забетоновані. Вдруге ми підготувалися краще — взяли з собою інструменти і знайшли кран-маніпулятор. За статуєю у Велику Новосілку, попри небезпеку ворожих обстрілів, нас привіз водій, що погодився на таку авантюру».

Евакуйовувати артефакт з цього населеного пункту і справді виявилось небезпечною справою. Над містом літали ворожі дрони, його обстрілювали КАБами. Тому доводилось працювати дуже швидко. У наступні поїздки волонтери вивозили з прифронтової зони частини половецьких бабів, що вціліли — голову, тулуб. І щоразу діяли практично на ентузіазмі. Крайній раз, згадує Григорій Дем’янов, евакуйовували пам’ятку на автівці, яку разом з волонтером Юрієм Сулімою купили за власні кошти для поїздок на передову.

«Діяли приблизно так, як древні єгиптяни, які зводили і встановлювали піраміди, — каже пан Григорій. — ПідкладалиПідкладали шарніри, бруси, по яких в автівку закочували артефакт. Попередньо до половецької баби, поки вона стояла вертикально, прив’язували піддон. Він слугував опорою, коли її опускали, клали на бруси і помаленьку затягували в машину. Звісно, ми розуміємо, що ризикуємо, але такі пам’ятки — важливі артефакти, їх залишилось небагато. Окремі з них пошкоджені обстрілами. Ці реліквії - безцінні, бо це наша історична ідентичність».

Половецьких бабів ставили на курганах парами

Всі десять пам’яток тимчасово «розквартирували» на території Дніпровського національного історичного музею імені Яворницького. У цьому закладі культури — найбільша в Україні і одна з найбільших у Європі колекція скульптур кочових народів степів, починаючи від неоліту, доби бронзи, часів, коли на землях Придніпров'я проживали скіфи і половці. Вона налічує понад сотню артефактів, причому половецьких кам’яних бабів серед них — близько семи десятків.

«Цей кочовий народ з’явився на наших землях орієнтовно в XI- XII столітті, — розповідає в.о. директора Дніпровського історичного музею Олександр Старик. -Кам'яними скульптурами половці зазвичай позначали межі кочування того чи іншого племені або кількох племен, чи орд. Їх ставили на курганах, аби було видно здалеку. Ці скульптури пов’язані з культом предків. Їх можна було просити про щось, приносити жертви або навіть карати. Тобто половці до них ставились, як до живих».

За словами Олександра Старика, виготовляли скульптури зазвичай з пісковику. Від ідолів інших кочових народів їх можна відрізнити за міцними стегнами, великим животом та чашею під ним. На відміну від скіфів, де кам’яні баби були лише чоловічого роду, половці ставили свої скульптури парами.

«Ось верхня частина чоловічої статуї, вивезеної з Донеччини, — Олександр Старик проводить нам екскурсію територією музею. — Про це свідчить шолом, вирізьблений на голові. Такі шоломи називали місюрками, їх носили воїни. На жіночій скульптурі видно характерні половецькі прикраси — шийне намисто, сережки. Є залишки баранячих рогів, що використовувались як головний убір».

Науковець каже, що евакуйовані статуї знаходяться в музеї Дніпра тимчасово, до звільнення територій. Наразі згідно з угодою з Донецьким управлінням охорони пам’яток фахівці проводять консервацію артефактів.

На статуях- «бронежилети» з розписом

Дніпро — місто, яке від лінії фронту зовсім недалеко. Рік тому скульптури кочових народів з колекції історичного музею, що знаходяться просто неба, сховали під кевларові «бронежилети». Під час ракетних обстрілів це допоможе захистити їх від уламків. А віднедавна бронежилети вирішили розмалювати.

«Ці сірі конструкції в місті вже почали називати вуликами, — розповідає директор музею. — Ми вирішили щось змінити і запропонували художникам їх розписати. Приймали до уваги пропозиції і від маститих майстрів пензля, і від аматорів. Одну зі споруд розмалювали скаути, на іншій зображені котики-археологи, ще на кількох — половецькі і слов’янські жінки. Наступні обіцяють оздобити петриківським розписом».

Одну художницю ми застаємо за роботою. Дівчина натхненно малює червоного коня.

«Живопис — моє хобі, я працюю у відділі фондів музею, — каже Анастасія Галімова. — У нас тематика — степ, і я вирішила, що його дуже яскраво буде ілюструвати кінь. Це символ кочівництва, свободи, руху, бунтарства».

За словами керівника закладу культури, робота над артпростором триває. Розписати планують всі 40 конструкцій. У майбутньому, коли колекцію кам’яних бабів можна буде відкрити, з них зроблять окрему експозицію.

Людмила Приймачук