У жодному разі не опускати рук

«ВЗ» уже писав про неймовірну і таку необхідну підтримку інклюзивних дітей з боку Міжнародного благодійного фонду «Маленькі перемоги», що був заснований у березні 2022 року. З перших днів БФ «Маленькі перемоги» визначив лінію своєї роботи — підтримка комунальних закладів, а саме дитячих будинків, санаторних шкіл з особливими дітками, які є у 31-й локації Львова і області.

Два тижні тому дітки зі синдромом Дауна, незрячі і в інвалідних візочках виступали на сцені разом з зірками сцени. А тепер БФ «Маленькі перемоги» організував і провів у Бориславі форум «Творимо разом світ, безпечний для дитини», у якому взяли участь практикуючі психологи, педіатри, неврологи та інші. Одне слово, на форумі зібралися люди, об'єднані спільною метою — допомогти дітям, які цього потребують. Йдеться про сиріт і напівсиріт, дітей з інвалідністю з західного регіону, а також з деокупованих територій, які навчаються у реабілітаційних центрах.

Червоною ниткою спікерів стала тема — як правильно допомагати, щоб не нашкодити, а також — де шукати і знаходити у собі сили опікуватися інклюзивними дітьми, і у жодному разі не опускати рук. За словами керівника БФ «Маленькі перемоги» Галини Бондарук, зараз, як ніколи, важливо підтримувати заходи, спрямовані на збереження психічного, ментального здоров’я і не розгубитися в умовах війни.

— Форум було організовано для керівників і представників 22 спеціалізованих закладів Львова і області, які працюють з особливими дітками, — розповіла журналістці «ВЗ» Галина Бондарук. — Окрім українських спікерів-спеціалістів, залучили до участі у форумі і медиків з-за кордону. Учасники зібралися з метою підвищення кваліфікації людей, які працюють з інклюзивними дітками. Ці люди, на жаль, вигоряють. Отже, ми шукали шляхи допомоги таким дорослим — як знаходити ресурс для перезавантаження.

За словами пані Галини, багато батьків, діти яких мають відхилення у розвитку, не надають значення певним моментам. До прикладу, дитина не говорить до двох років, а батьки не вважають це проблемою. Кажуть: «Виговориться». Не виговориться, — переконана пані Галина. Вже у такому віці треба бити на сполох.

Засновниця Благодійного фонду «Старе місто Луцьк» Лариса Новосад, у якої інклюзивна дитина, поділилася особистим досвідом. Пані Лариса розповіла, наскільки її 22-річний син зі синдромом Дауна соціалізований, як він займається спортом, хлопець ходить сам у магазин, купує продукти, їздить у маршрутках. Але для цього їй знадобилося багато часу і зусиль, щоб він таким став.

«Навіть якщо нема результату, і ви бачите, що у 9-річному віці ваша дитина погано говорить, не здавайтеся. Треба працювати! Я своєму Валентину певною мірою навіть заздрю, бо він робить те, що йому подобається, а я роблю те, що я вимушена робити», — розповіла на форумі Лариса Новосад.

У роботі форуму участь взяла українська співачка М’ята (Юлія Загорська). Вона зверталася саме до педагогів, акцентувала на тому, що педагоги повинні знаходити час, щоб перезавантажитися у цій дуже відповідальній місії - вийти на свіже повітря, послухати спокійну музику. Бо знає з власного досвіду, з якими дітками працюють педагоги (дитина співачки — особлива. - Г.Я.). Юлія Загорська розповіла, коли вона вперше привела свого синочка у центр виховання, вірила, що там його навчать розмовляти, читати і писати. А коли через певний час не побачила у своїй дитині бажаного результату, почала вигоряти, зневірилася. Шукала допомоги у психотерапевтів, бо не знала, як боротися з відчаєм.

Усі учасники форуму наголошували на тому, що інклюзивних діток треба максимум соціалізувати. Головне завдання батьків і педагогів — дати таким дітям зрозуміти, що вони такі ж, як інші.

— Пані Галино, а що мають робити інклюзивні діти після закінчення школи?

— Ми розв’язуємо цю проблему на державному рівні, але нас, на жаль, на разі ніхто не чує. До прикладу, з людей з аутизмом можна зробити садівників. І я дуже хочу це зробити. На двох локаціях ми знайшли фінансування, і дітки з таким захворюванням вирощують там мікрозелень. Люди з аутизмом дуже точні, вони до міліметра чітко все висівають. Заради цього ми шукаємо фінансування на державному рівні, щоб дати таким дітям професію.