Собаки-мисливці стали компаньйонами людей

Андрія Магеру українці знають як високопрофесійного юриста, фахівця конституційного права, який 14 років працював у Центральній виборчій комісії. Один з видів відпочинку цього правника — час, проведений у компанії чорного лабрадора.

— Подарував його дружині на день народження у 2013 році, йому тоді було три місяці, — роз­повідає пан Андрій. — Кличемо Арчі, а повне ім'я нашого улю­бленця — Арчибальд Ланселот Чорний Кардинал. Так записа­но в його паспорті. Арчі - чисто­кровний лабрадор, цю поро­ду вивели понад сто років тому. Оригінал походить із Канади. Це мисливський собака, за­вдання якого — іти на полюван­ня і діставати господареві під­стрелену качку з води. Це в них у крові. Лабрадори чудово пла­вають, мають на лапах перетин­ки. Арчибальда ми на полюван­ні ніколи не використовували. За багато десятиліть класична функція лабрадорів змінилася: з мисливців вони стали компань­йонами. Люблять супроводжу­вати людей. Особливо це важ­ливо для старших, ці собаки скрашують їм життя.

За що люблю свого Арчі? Бо приносить дуже позитивні емо­ції. Собака — найближча для лю­дини тварина зі всіх на світі. І, мабуть, чи не єдина тварина на світі, яка свого господаря лю­бить більше, ніж себе. Дуже від­дана йому.

Лабрадор-ретривер — один з наймудріших собак, має ве­ликий запас слів, які розуміє. Здатен самостійно приймати рішення. Інколи цих собак вва­жають не дуже слухняними. Не тому, що не виконують команд. Вони вважають, що є інша, більш потрібна справа, яку ма­ють зробити, а потім вже зроби­ти те, що просить господар.

Найбільше щастя для цьо­го собаки, — коли його беруть з собою. У господаря є робота, друзі, родина, а в собаки є тіль­ки господар, більше нікого. Дім для нього не має особливого значення.

— Чи робить Арчибальд вам збитки?

— У дитинстві - так. Лабрадори дуже гризючі. Коли у них ростуть зуби, можуть пошкодити меблі, взуття. Ми навіть кухню ремон­тували після Арчі… Лабрадор — собака великий. Його треба ви­гулювати двічі на день не менш ніж годину. Це важливо для його фізіології, для лап, для скелета.

— На відео ми бачили ко­мічний випадок: ворона тягає вашого Арчибальда за хвіст. Чому він не прогнав її, а відій­шов убік?

— Собака розуміє, що воро­ни — своєрідні господарі міс­та, його санітари. Без них важ­ко уявити безпеку мегаполіса, якщо мати на увазі епідеміоло­гію. Підбирають всякі рештки, падаль. Виконують дуже важ­ливу роль. Якби ворони раптом зникли, для людства це був би надзвичайно великий виклик… У мого Арчибальда прихильне ставлення до птахів. Він розу­міє, що і вороні потрібна роз­вага. До речі, у ворон є своєрід­не почуття гумору, серед птахів вони одні з найрозумніших… Наскільки можемо, ми дружимо з воронами нашого парку. Я їх періодично підгодовую тим, що даю і своєму собаці.

— А чим пригощаєте Арчи­бальда «на десерт»?

— Тут важливо не перебор­щити. Коли собак занадто час­то пригощати, це призводить до непослуху, до розв’язної пове­дінки. Найчастіше пригощаємо смаколиками з магазину — це можуть бути продукти з борош­на, козячий сир. Арчі таке лю­бить. З дитинства йому подо­бається будь-який сир. Інший його смаколик — морозиво. До цукерок його не привчили, тому у свої поважні 11 років має здо­рові зуби.