«Коли на передовій холодно, від Рея можна зігрітися…»

Із настанням зими сезонний одяг носить і ось цей нерозлучний друг наших воїнів — собака Рей. Його комбінезон не тільки теплий, а й маскувальний. Усе, як на фронті…

Про Рея у «Живому куточ­ку» вперше ми написали у квітні цього року. А ще ра­ніше зробив це журналіст Ві­ктор Біщук у книзі «Рятуючи чо­тирилапих (та людей) в Україні» — вона про те, як військові про­стягають руку допомоги по­страждалим від війни.

У Рея складна доля. Малень­ким хворим цуценям (допікали кліщі) його знайшли на Сумщи­ні українські воїни. Завезли до ветлікаря, прокололи й віддали на поруки своїй бойовій подру­зі з позивним «Ракета» (сестрі згадуваного журналіста — Оль­зі Біщук). Потім вона його не раз рятувала від різних хвороб.

Якось цей непосида впав у колодязь, просидів там два дні. Знайшов бідолаху інший чоти­рилапий друг воїнів — Алтай.

Наші хлопці знайшли малень­кого у сльотаву погоду, тому на­звали його «Рейн», що у пе­рекладі з англійської означає «дощ», — згадує Оля. Але оскіль­ки його господинею стала я, то вирішила, що він буде «Рей», тобто «промінь». І капала його тижнями, і на руках носила. Лі­карі казали, що не виживе, але, як бачимо — живий, здоровий.

— За словами медиків, у Рея хворе серце, — розповідав Ві­ктор. — Через це собаці не мож­на хвилюватися. Після одного з обстрілів він кілька днів нічого не їв, схуд. Щоразу, коли поруч щось гупає, «Ракета» бере його на руки, заспокоює. І відчуває, як швидко-швидко б'ється його серце, як він тремтить…

Рятівниця собаки, його тепе­рішня власниця розповіла ко­респондентові «Високого Зам­ку»:

— Рей і зараз на фронті, всю­ди, де я. Ми постійно разом, 24/7, тому звикли одне до од­ного. Зараз з ним на передовій. Він добрий охоронець, нікого не пропустить. Завжди стоїть в на­ряді. Перший біжить в укриття — і ми вже знаємо, що ось-ось буде обстріл…

Рей став тепер дорослішим, серйознішим. І впевненішим. Як його самопочуття? Здоровий, але трохи змерзлюх…

А нам подумалося, що у ком­панії Рея «Ракеті» та її побрати­мам у ці холодні зимові дні тріш­ки тепліше, затишніше. І бодай трохи по-домашньому…

Це підтверджує і сама Оля:

— Рей для нас такий собі ан­тистрес. Вірний друг, завжди тебе чекає. Коли дуже сумно, лягаю з ним або обіймаю його — і якось на душі стає легше. А коли холодно, то від Рея можна зігрітися…