«Дружина з дітьми ідуть до церкви — і бузьок летить за ними…»

Усі знають народне повір'я про те, що лелека приносить дітей у хату, на якій приземлився. А ми маємо «зворотну» пригоду: велика родина Орисі і Василя Білокурів (виховують четверо дівчаток) прихистила у себе білого птаха з чорною ознакою…

Ця унікальна історія ста­ла можливою завдяки дев’ятикласниці Ілоні. Од­ного червневого дня вона гуля­ла по сільській вулиці, як раптом помітила на дорозі маленьке, за­вбільшки з курчатко, немічне ле­леченя, яке його батьки з якихось причин виштовхнули з гнізда. Школярка підняла сироту, при­несла його додому. І взяла на свої плечі всі турботи про нього.

Найскладніше було з году­ванням — невідомо, що малю­кові у такому ранньому віці тре­ба. Дівчина пішла до магазину, накупила курячих шийок, мо­лотком подробила їх — і подала знайді. Айсі (так назвали бузь­ка — як персонажа мультфільму) з апетитом та з вдячністю спо­жив цей напівфарш. І кожного наступного разу, коли чув стук, знав: настає час його трапези. Під час сніданку він ще й при­танцьовує - видно, задоволе­ний, хоче зробити приємне ді­вчинці.

Батько Ілони Василь, який саме був на закордонних заро­бітках, дізнавшись про новосе­ла, вчинок донечки підтримав. І щоб її улюбленець не мав пе­ребоїв з харчуванням, щоміся­ця почав висилати для нього по 10 євро.

Ночувати Айсі віднесли до хлі­ва по сусідству. Там він також хо­вався від дощу. Коли підопічний зміцнів, підріс — опікунка взялася вчити його літати. Бо більше не було кому — батьки відреклися. Ілона широко розставляла руки, махала ними, показуючи бузь­кові, що він повинен робити, аби піднятися у повітря.

За повсякденну турботу Айсі віддячив сповна — взявся сторо­жувати. Жодну з чужих тварин на обійстя не пустить.

— З нашого подвір'я щез­ли всі чужі коти, пси і кури моєї мами, яка живе по сусідству, — розповів кореспондентові «Ви­сокого Замку» Василь Білокур. — Бузьок охороняє його краще, ніж собака…

Він у нас ще й «християнин». Дружина з дітьми ідуть до церк­ви — і Айсі летить за ними. Сідає на дзвіницю або на лавку біля церкви і цілу службу Божу чекає. По її завершенні летить додому. Не встигне моя Орися прийти до хати, а бузьок вже там…

Айсі Білокури сприймають як нового члена своєї сім'ї, як ще одну дитину.

Певний час у господарів було побоювання, що лелека за­вдасть їм клопоту — своїм агре­сивним послідом знищить дах. Але сталося непередбачуване: щоби «піти до вітру», птах ста­вав на край покрівлі - і його екс­кременти летіли вниз, а не на бляху.

Пан Василь розповів нам ще одну особливість свого крила­того квартиранта. Від почутого у нас перехопило подих…

— У нас вдома є маленька Мартуся. Коли вона влітку спала на постеленому килимку на тра­ві, Айсі ходив довкола, спосте­рігав за нею. Нас застерігали: дивіться, аби бузьок часом не дзьобнув дитину! Але ми не бо­ялися цього, Марті нічого не за­грожувало. Нам здавалося, що лелека її доглядає…

Якось до Айсі кілька разів прилітала подружка — може, хо­тіла забрати його зі собою. Але він на її знаки уваги не реагував — залишився вдома. Щоправ­да, останнім часом літає у центр села, де є кафе «Карпати». По­добається йому бути у люд­них місцях. А якщо наважиться покинути своїх рятувальників, вони не переживатимуть — бо головне зробили: зберегли пта­хові життя.