«Ці коробки мають для мене особливу цінність, бо їх привезли звідти, де отримав поранення»

Максим Максимів — людина творча. Але дуже скромна і небагатослівна. Чоловік гарно малює, за фахом він — художник-графік, випускник Української Академії друкарства.

Ще 20 років тому відслужив в армії, тож колись мав нагоду приміряти військовий мундир і взути армійські чоботи. Сяка-така підготовка у чоловіка була, але навіть у страшному сні йому не могло наснитися, що настане у його житті такий час, коли доведеться йти боронити рідну землю від російського агресора.

Торік 25 серпня пішов на співбесіду — саме набирали добровольців у 47-му Окрему штурмову бригаду. Хлопців забрали до столиці, де їх навчали азам військової служби. Згодом вони взяли курс на Запорізький напрямок…

Біда трапилася на початку літа цього року. 9 червня, виконуючи бойове завдання, 40-річний Максим підірвався на міні. Ногу довелося ампутувати, бо коліно було розтрощене. З вдячністю Максим згадує маріупольських медиків, які у Кропивницькому зашивали йому ногу, точніше, те, що від неї залишилося.

— У мене все швидко загоїлося, і вже через три тижні я був вдома, — каже Максим. — Не міг просто так сидіти. Любив малювати завжди. От і взяв до рук фарби, пензлі і почав працювати.

 — Як народилася ідея розфарбовувати коробки від набоїв і гільзи?

— Перші коробки мені передали побратими. Вони мають для мене особливу цінність, бо їх привезли звідти, де я отримав поранення. І я взявся за роботи. Почав розфарбовувати коробки і гільзи. Свої роботи продаю. Частину виручених коштів відкладаю на фарби, трохи залишаю собі, ще одну частину віддаю на потреби наших хлопців.

— На потреби своїх побратимів?

— Наша бригада — забезпечена. Але маю знайомих волонтерів, яким довіряю, і які знають — кому що потрібно. Долучаюся до покупки чогось конкретного.