Воїни ЗСУ рятують не лише людей, але й тварин, які теж сильно потерпають від війни
Роман Кліщук і Жужа. Фото Миколи Хилюка
Безневинні чотирилапі втрачають дім, своїх господарів, потрапляють під обстріли, опиняються під завалами, отримують поранення та страждають від голоду та поневірянь. Щастить тим, хто потрапляє у чуйні та милосердні руки українських воїнів, котрі не можуть пройти повз собак і котів, що також стали заручниками бойових дій.
Напевно нема таких військових підрозділів, де б біля наших героїв не крутилися тварини. Осиротілі, знеможені і залякані вони йдуть до людей за підтримкою, але й зазвичай самі стають джерелом любові та ніжності.
Гільза народила десять цуценят
Військовослужбовець зі Львова Іван Савицький, що служить на півночі країни, виставив на своїй сторінці у соцмережі пост про те, що собака, яку вони з побратимами прихистили стала «багатодітною мамою».
«Коли ми прийшли на ротацію, Гільза вже там була. Молоденька — десь 1,5 роки.
Іван Савицький і Гільза
Живе в нас на посту, спить біля нас. Пробували забрати її до себе на місце постійної дислокації, щоб була біля будинку. Не хотіла виривалася з бусика. Усі звикли, що песя у нас тут, на посту, «на передку», гуляє, чергує з нами", — розповідає солдат. На звуки вибухів та обстрілів фактично не реагує.
Собаку усі військовослужбовці полюбили, адже розумна і вихована., схожа на метиса німецької вівчарки. Ніколи сама без дозволу не візьме щось з їжі, завжди чемно чекає, доки їй щось смачненьке винесуть. Їсть усе, але категорично відмовляється від готового корму і воліє споживати винятково з землі, точніше з трави. Мисочку чи будь-яку іншу ємність не визнає.
«Вона десь звідси походить, з тутешніх країв. Звикла до війни. Оскільки здебільшого не бачила людей у цивільному, тільки у формі, завжди невійськових обгавкує. Де б вона не була, де б не сиділа, як тільки підняла вуха чи загарчала ми відразу звертаємо увагу. Буває, вона спокійно собі спить, а потім починає рухатися нервуватися і відразу після того оголошують тривогу. Коли в тебе є такий маркер небезпеки, це навіть трохи розслабляє», — описує підопічну пан Савицький.
Біля своєї Гільзи хлопцям спокійніше, а ще, як вони самі кажуть, є з ким поговорити, попестити.
«Коли виконуєш завдання, яке полягає у тому, що потрібно довший час очікувати, сидіти в засідці і споглядати — за той час звертаєш увагу на пташок, які вони, на рослини, що тут ростуть. Ми жартома себе називаємо „клубом орнітологів і біологів“, — жартує військовослужбовець. — Не хочу сказати, що вже одне одному приїлися, але все ж, коли Гільза десь гуляє і повертається через якийсь час, завжди до неї заговорюємо: „О, прийшла! Де була? Що бачила?“ Є з ким побалакати! А ще погладити, почухати за вушком. Одні гормони щастя — ендорфіни виділяться!»
Найбільший подарунок своїм опікунам Гільза зробила, коли народила аж десять цуценят! Для пологів уподобала собі новенький бліндаж, напевно тому, що він був найближчим до хлопців. З поролону, який військові заготували для утеплення свого місця перебування, зробила собі мʼяке кубельце.
«Зайняла бліндаж і там на нарах народила. Ми їй його віддали, поки цуценята не підростуть. Усі чорні, як смола, гарненькі такі. Ми ще їх не чіпали, мусить пройти трохи часу, мають підрости. Поповнення у родині — будемо роздавати! У Львові ще ніхто не виявив бажання взяти собі цуцика. Я міг би привезти, коли піду у звільнення на кілька днів. Зате місцеві люди готові взяти на свою господарку. Думаю, з прилаштування не виникне проблем», — пояснює.
Прилаштувати хлопці планують і саму Гільзу, єдине, що не знають, як її перевезти. У будь-якому разі саму, у небезпеці, свою бойову подругу вони вже не залишать.
Врятувала хлопців від голоду
Розголосу набула історія собаки Жужі, яка віддячила військовослужбовцям з 77 окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ Збройних сил України за те, що вони ділилися з нею своєю їжею і також не залишила їх у скруті.
«Ми були на завданні під Бахмутом. Взяли харчів на три дні, але через сильний натиск ворога, нам довелося бути там аж дев’ять. Ми ділилися з Жужею, яка там на позиції вже була, пайками, а на четвертий день їжа закінчилася і ми зрозуміли, що нам буде непереливки. Якби не ця собака навіть не хочу уявляти, щоб з нами було», — згадує боєць 77 окремої аеромобільної бригади Роман Кліщук.
Розумна собака збагнула, що її добродійники у пастці і вирішила їм допомогти. Спочатку зникла кудись на дві години, а потім з’явилася і принесла з собою чотири сухпайки.
«Було видно, що ті її запаси були десь під завалами, побиті трохи. Можливо залишилися від старих позицій. А ще десь знайшла палку ковбаси, але вже з нами не поділилася нею», — сміється боєць.
Своїм таким «людським» вчинком собака Жужа стала відома на всю Україну. Поранений боєць Роман Кліщук не зміг після цього залишити собаку у зоні бойових дій і забрав її з собою додому на Волинь, де тварину прийняли з усією любовʼю. «Ми з вами розмовляємо, а вона від мене не відходить. Зараз підемо гуляти, — зауважує він. — Я Жужу на руках з-під обстрілів забрав. Вона виходила разом з нами, лапки такі побиті, худа. Пів року під обстрілами!
Зараз стала гладкою, від'їлася. Вже знайшла свій дім! Рідні задоволені — жінка, теща, але діти особливо раді!"
Часто покинутих тварин з лінії фронту українські військові через волонтерів, знайомих, рідних намагаються прилаштувати у місцях, де не ведуться активні бойові дії. Нерідко їх забирають до себе притулки, які і так переповнені безпритульними собаками та котами.
У мініпритулку Юрія Микитюка, що у Солонці проживає тридцять три коти і двадцять чотири собаки. Серед них песик з Донеччини, якого врятував український боєць Ілля. Собака на прізвисько Снайпі від слова «снайпер». Його доля, поки він не опинився у притулку, складалася досить трагічно. На Донеччині через війну загинула його мама з братиками і сестричками. Врятувати вдалося лише Снайпі. Український воїн, котрий не залишився байдужим до гарненького цуцика, змушений був їхати на лікування і прилаштував його в однієї жінки. На жаль, песикові там не було добре, адже нова господарка вже мала агресивного ротвейлера, який під час сутички поранив Снайпі. На його щастя, цуцик потрапив до турботливих рук Юрія Микитюка і поневіряння його на цьому закінчилися.
«Коли через рік цей Ілля приїхав, щоб забрати песика, він на нього жодним чином не відреагував. І таким чином, Снайпі у мене залишився, а на блокпосту його навчили гавкати. Скільки б разів хтось не підходив він дзвінким голосом попереджає. Маю гарного охоронця. Мене він дуже любить, дуже ніжний і дуже гарний» — тішиться зоозахисник.
Спілкування із тваринами дає чимало корисних психологічних ефектів. Передусім, це зниження психоемоційного стресу, почуття тривоги, які відчуває людина у складній ситуації, такій як бойові дії.
«Значною мірою це працює як свого роду заземлення: скажімо, гладячи кота, ви зосереджуєтеся на цьому процесі (те, що досяжне, тут і тепер), на взаємодії з ним, відчуваєте на дотик його хутро, чуєте муркотіння. Тварини мають беззаперечну здатність поліпшувати настрій, причому для цього достатньо самої лише їх присутності», — розповідає психотерапевт Інна Аршулік. За її словами, спостереження за хвостатими теж є своєрідною майндфулнес-практикою. А догляд за кимось (наприклад, собакою) як рутина також додає відчуття контролю, спроможності та взаємозв'язку.
«Зрештою за деякими дослідженнями товариство хвостатих має здатність навіть знижувати високий артеріальний тиск. Також брати наші менші дуже щирі і безпосередні у своїй поведінці, а це сприяє виникненню почуття безпеки та довіри. Саме все, описане вище, активно використовують у зокрема каністерапії, коли спеціально навчені собаки допомагають, наприклад, травмованим людям у психотерапії та реабілітації», — пояснює фахівець.
«Ну й напевно не зайвим буде додати, що для нас ця війна — визвольна, боротьба за наше існування як нації. І тварини у прифронтових регіонах потерпають не менше, ніж люди. Це дуже природно дбати про тих, хто безпорадніший і також страждає від війни».
