Коли йшов у партизанський рейд, на очах собак виступали сльози…
Домашні улюбленці попередили колишнього керівника Херсонщини про ворожу засаду
Колишній (у часи президента Віктора Ющенка) голова Херсонської облдержадміністрації 62-річний Борис Сіленков нині живе на Черкащині, поправляє після фронтового поранення своє здоров’я і доглядає стареньку маму. Привіз зі собою із Херсонщини у Смілу 11-річну собаку Ладу. Саме їй і її півторарічному нащадку Малюку завдячує тим, що рік тому залишився живим…
Велика війна застала Віталійовича на дачі, розміщеній впритул до води. Перше, що зробив, дізнавшись, що ворог атакує рідну область, — потайки проклав у землі електричний кабель від своєї хати до берега. І дочікувався від відповідних органів обіцяної поставки зброї для боротьби у підпіллі. А вже через кілька днів, коли русня була на порозі, разом з такими ж, як сам, патріотами-однодумцями пішов у партизани. Територією опору стали для нього херсонські степи і плавні. Звідти Сіленков з хлопцями «кошмарив» окупантів.
Щоб бути на постійному зв’язку з «великою землею», координувати дії, отримувати завдання і передавати важливу інформацію, раз у чотири-п'ять днів ексголова ОДА човном під покровом ночі підпливав неподалік свого причалу і від потаємного кабелю заряджав акумулятори, телефони. Заодно забирав приготовлені іншими підпільниками продукти.
Так було і того вечора…
Здалеку відчувши наближення господаря (за його відсутності їх підгодовувала сусідка) Лада і Малюк потаємними стежками прибігли до знайомого місця на березі. Пан Борис обняв улюбленців, погладив їх. Заодно заряджав телефони. Раптом Лада насторожилася, підняла голову і подивилася у бік, куди веде стежка до дачі. Стрепенувся безстрашний Малюк — і побіг у напрямку, який вказала його мама, почав гавкати. Сумнівів не було — наближався хтось чужий.
Чоловік тихенько по воді відійшов убік, заліг серед очерету. Про всяк випадок приготував зброю. А через якусь мить побачив, як неподалік пройшли, крадучись, три згорблені постаті «орків». Це вони чатували на колишнього керівника області, але собаки демаскували засаду…
— Я міг би їх покласти однією автоматною чергою, — розповідає пан Борис кореспонденту «Високого Замку». — Але вирішив не вв’язуватися у бій, бо згодом «орки» могли помститися місцевим жителям, кинути їх «на підвал»…
Це було не перше полювання росіян на колишнього керівника Херсонщини. У місцевих людей під автоматами вони вимагали сказати, де саме переховується Сіленков, влаштовували на нього полювання снайперів, вели за ним розвідку дронами. Від непоправного врятували домашні собаки.
Лада у пана Бориса з’явилася випадково. Кільканадцять років тому, проходячи через центральний ринок Херсона, побачив там продавця цуциків. Весь його «товар» люди розкупили, залишилася лише одна «дівчинка» — маленька, кучерява, з добрими очима собачка. Придбав її, приніс на дачу. На прив’язі не тримав, хотів, щоб почувалася вільною. Ладою опікувався батько. Потішний цуцик допомагав йому забути про недавню онкологічну операцію…
Після того, як восени минулого року «орків» прогнали, Ладу і Малюка певний час доглядали воїни 80-ї десантно-штурмової бригади, які визволяли Херсонщину. А потім сліди Малюка загубилися. Казали, хтось забрав його до Інгульця. Пан Борис шукав його там — безуспішно. Продовжує шукати. Хоче возз'єднати своїх рятівників. Надто вони вірні. Пригадує: коли покидав рідне подвір'я і йшов у партизанський рейд, на їхніх очах виступали сльози…
