Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Лелеку назвали Іваном Васильовичем…

Білий птах з чорною ознакою прилітає подивитися, чи добре працюють селяни

Бузьок і сам на місці не всидить.
Бузьок і сам на місці не всидить.

Ви, напевно, чули легенди про перевтілення душ, так звану реінкарнацію. Це коли померла людина знаходить своє продовження в іншому виразі, в іншій субстанції. Скажімо, продовжує своє земне життя у… тваринці. Я не дуже вірю у такі розмови, але днями моя невіра похитнулася.

Кілька років тому пішов у засвіти мій добрий зна­йомий, ще зовсім не старий чоловік-одинак, за фа­хом — електрик. Залишив по собі добру пам’ять. Був роботящий як віл, у кожній сусідській хаті залишив часточку своєї праці: комусь після зміни щось змуру­вав, змайстрував з дерева, полагодив велику техні­ку і дрібну машинерію. Город у нього був у зразково­му стані - не кожна жінка так поралася. Біля дідового саду посадив свій, дуже любив квіти. А у стайні виро­щував з десяток чорних поросят, сотню курей-качок. До всього мав легку руку, все у нього велося.

А ще у нього було дуже добре серце. Міг остан­ню сорочку віддати — лиш би комусь зробити добре. І завжди усміхався. Позитивчик — кажуть про таких.

Знали його небалакучим, але коли сідав за свят­ковий стіл і трохи розслаблявся, брався читати сво­єму сусідові мораль: не будь лінтюхом, чоловіче, працюй, працюй і ще раз — працюй! От коли помру, буду приходити до тебе — подивлюся: господарюєш ти чи байдики б'єш…

Наговорив собі той чоловік. Страшна невиліков­на хвороба за кілька місяців підкосила його. На по­хорон сільського улюбленця, попри зимову негоду, прийшла хмара людей. Кожен із сумом згадував, як багато чим прислужився йому Іван Васильович, яку достойну людину втратила їхня округа…

А навесні спорожніле подвір'я знову ожило. На ньому взялися господарювати родичі і сусіди. Коли садили картоплю, на городі несподівано призем­лився лелека. Це неабияк здивувало саджальників, адже раніше цих білих птахів з чорною ознакою тут не помічали. Бузькового гнізда нема поблизу у раді­усі десяти кілометрів — складний гірський рельєф не дозволяє птахам будувати тут свої оселі.

А цьому бузькові на новому місці, видно, сподо­балося. Ходив туди-сюди, щораз зиркаючи у бік кар­топлярів. Підходив зовсім близько — немовби хотів подивитися, чи добре ті роблять свою роботу. Жінки жартома казали: то, напевно, світлої пам’яті Іван Ва­сильович на своє подвір'я прийшов — хоче переко­натися, чи ми не зледачіли…

Так і закріпилося за цим лелекою незвичне ім'я, ще й по батькові…

Лелека Іван Васильович тепер часто навідується на подвір'я покійного ґазди. Буває, з’явиться у небі на горизонті, бере курс на багаті кониками-стрибун­цями луки, а тут знизу нові господарі язиком кли­чуть: «торохкотять» — так само, як роблять лелеки у гнізді, закидаючи голову на спину. Після серії та­ких звуків лелека змінює напрям польоту, робить у повітрі кульбіт — і повертає на обійстя Івана Васи­льовича. Приземлиться і давай обходити хазяйство вздовж-упоперек. Ніби справді «інспектує» його.

Кожного тижня «приблудний» лелека вважає сво­їм обов’язком навідатися у двір, де донедавна жив знаменитий сільський умілець. А може, і справді Іван Васильович перевтілився у птаха, щоб, як і обіцяв при житті, наглядати, чи не стали неробами його су­сіди?

Схожі новини