Сільський староста опікується ще й бузьком

Три роки тому молодий бу­зьок, що жив у гнізді неподалік, пробував вчитися літати. Мах­нув крилами, зробив крок за «поріг» своєї оселі - але польо­ту не вийшло: птах упав на зем­лю і покалічив крило. Поранено­го підібрав плебанівський війт. Звернувся до ветлікарів, щоб «підремонтували» лелеку. Але вони, оглянувши бузька, вине­сли невтішний присуд: літати він більше не буде. Тож пан Воло­димир став опікуном цього не­боги.

Щодня у раціоні Бузька (таку кличку сім'я Козаків дала но­воселу) є розморожена риба, м’ясні відходи. Лелека вчиться і сам харчуватися: гуляючи по ви­гону, збирає жучків, ящірок. Іно­ді своїм дзьобом може вполю­вати мишку.

Бузько невідступно ходить за своїм господарем. У того осо­бливо тепле ставлення до цих крилатих символів України. Не­подалік на стовпі живе чима­ленька сім'я лелек — пан Во­лодимир спостерігає за нею з вікна своєї мансарди. А коли спуститься з горища, біля хати його гостинців дочікується при­ручений Бузьок. Як тільки угле­дить відерце із мойвою, радісно біжить йому назустріч.