Степова куниця скористалася… бронежилетом

У ролику видно, як на облаштованій у зем­лі бойовій позиції, скориставшись хвилин­ною відсутністю воїна, випадково опинив­ся і безпорадно бігає туди-сюди, перелякано сичить-шипить якийсь звірок. Верткий, завбіль­шки з кота, з жовто-чорними смугами на мордоч­ці і пишним хвостом. Дуже схожий чи то на тхори­ка, куницю, чи то на здичавілого кота. Всі спроби цього малюка самотужки вибратися з глибокого окопа по крутих стінах завершувалися невдачею. І тоді на допомогу прийшли наші воїни. Оскільки звірятко не підпускало до себе, діяли на відстані. Кинули йому каримат, аби по ньому цей приблуд­ник вибрався нагору. Звірок допомогою не ско­ристався. Врешті «подали» йому більш об'ємний бронежилет — забравшись на нього, невідомець вистрибнув з пастки і чкурнув у зарості. Бійці були раді, що прислужилися несподіваному візи­терові.

Як з’ясувалося згодом, у гості до наших воїнів завітала перегузня звичайна — рідкісна, занесе­на у Червону книгу тваринка з родини куницевих (її зображення є на одній з пам’ятних монет Нац­банку). В Україні представників цього виду налі­чується якась сотня. Живуть у степовій зоні За­порізької, Донецької, Луганської областей. Вчені кажуть, що ці півкілограмові звірки дуже корисні, бо знищують гризунів, які нищать сільськогоспо­дарські посіви і вирощений урожай. За рік одна перегузня рятує поля від 300−800 шкідників — хов­рахів, сліпаків.

На обмежену у нас популяцію перегузні впли­ває оранка степів і війна. Але, як бачимо, у пау­зі між бойовими діями одному такому екзоту по­щастило вижити — завдяки доброму серцю наших воїнів.