Кінь Байрактар працьовитий, як однойменний безпілотник

Має спокійний характер, на сторонні шуми не зважає

У пана Миколи для “Байрактара” завжди припасено смачні гостинці. Фото автора
У пана Миколи для “Байрактара” завжди припасено смачні гостинці. Фото автора

Років сорок тому, під час служби в армії, пан Микола мав справу із собаками і кіньми. Був прикордонником, і ці тварини неабияк ставали у пригоді воїнам. Собаки шукали слід порушників кордону, а коні, на яких їздив верхи, допомагали патрулювати гірські, важкопрохідні ділянки.

Нині Микола Іванович уже на пенсії, але любов до тварин у нього не пригасла. Має свиней, курей, гусей, цесарок, собак, качок, а недавно завів коня. При роботі у лісі той допомагає стягувати зрізані дерева із крутих схилів, куди трактор не добереться. Дуже виконавським є цей гривастий помічник. Недавно на одній із ділянок працівники лісу проводили вибіркову вирізку дерев. Досить було лише раз показати коникові маршрут трелювання — і він уже самостійно, без додаткових команд господаря курсував вгору-вниз.
Ще одна позитивна риса цього трудяги — дуже врівноважений, не лякливий. Неподалік працюють бензопили, а він їхнього звуку не боїться, робить свою справу.

— Назвав я коня Байрактаром — бо роботящий, безвідмовний і надійний, як однойменний турецький безпілотник, — з усмішкою розповідає господар. — Придбав цього трудягу в одному із сіл на Перемишлянщині у діда-баби, які доглядати за ним уже не мали сил. У мене він і ситий, і не перепрацьовується. Зараз, коли свята, час від часу запрягаю його, щоб прогулявся — для підтримки фізичної форми.

У пана Миколи для «Байрактара» припасено духмяне сіно, дає йому овес, кукурудзу, буряки. А «на десерт» пригощає яблуками.

У виробничих справах Миколі Івановичу часом доводиться їхати з «Байрактаром» через місто. Його жителі, особливо — діти, побачивши вершника у сідлі, дивуються екзотиці. А коник спокійно почувається у потоці машин. На їхній гуркіт не зважає. Йому головне — аби разом з господарем чимшвидше добратися до місця праці.

Схожі новини