Лісові злодюжки зазіхають на хазяйську кукурудзу
Цю стійку до холодів зернову культуру селяни збирають чи не найпізніше у сезоні. Буває, що навіть узимку за великих морозів і снігів аграрії молотять на полях кукурудзу. Студінь їй не завада. Але чим довше вона стоїть незібраною, тим більше радості для дичини…
Пан Василь посадив качанистої вісім рядів по десять метрів завдовжки. Хотів, щоб її довгі стебла дали рятівну тінь і стали підпорою для чутливих до спеки огірків. Це завдання кукурудза виконала. А ще зародила великими жовтими качанами. Мав намір ґазда використати їх на корм сусідським курям (бо своїх не тримає). Але коли пішов збирати урожай, його виявилося наполовину менше сподіваного. Кожен другий качан був облущеним-погриженим, а стебла — пом’ятими…
Одних зловмисників вирахували швидко — по відбитках ратиць, залишках щетини і кабанячому посліду. То «на халяву» трапезували вепри із сусіднього лісу. Ідентифікували і борсуків, які з великим апетитом поїдають цей даровий для них висококалорійний корм. А третю категорію споживачів кукурудзи, як з’ясувалося, представляли пернаті крадії - сойки. Всідалися на триметрові стебла і своїми гострими дзьобами вибирали з качанів поживні зерна.
Пан Василь, лаючись на адресу лісових крадіїв, серпом вижав залишки кукурудзи, а її уцілілі качани відніс у комору. І через свою хазяйновитість заробив серію гнівних тирад від згадуваних сойок. Розлючені тим, що їх залишили на голодному пайку, вони влаштували на сусідніх з городом яблунях колективну акцію шумового протесту. За появи ґазди так скреготіли-сварилися, що аж вуха закладало. Годі було то слухати! Як мовиться, за моє жито мене й побито.
Наступної весни пан Василь замість кукурудзи посіє буряк. Сподівається, лісові злодюжки дадуть йому спокій…
