«Поки одні грабують, інші знаходять і повертають»

У той час, коли російська орда грабує майно українців і тоннами надсилає його у свої “мухосранськи”, добрі люди в Україні це майно знаходять і повертають законним власникам. Саме така історія трапилася з телеведучою новин на каналі “Україна” Ольгою Грицик.

– Мою квартиру у Бучі, дякувати Богу, не розбом­били, – розповіла Ольга Грицик журналістці “ВЗ”. – Але розграбували. Виїжджати я не планувала. Але коли почали бомбардувати, я забрала своїх звірів – кота та собаку – і поїхала до подруги ночувати. А наступного дня зрозуміла, що повертатися неможливо, бо російська армія зайшла у Бучу, біля мого будинку розстріляли машини.

Оскільки Ольга поїхала до подруги лише на одну ніч, то й нічого зі собою не планувала брати. Від по­други поїхала спочатку до одних друзів, потім – до інших. Аж поки не дісталася до рідного батьківського дому.

– На початках ще були вістки з будинку від сусідів, – веде далі Ольга. – А 5 березня прилетіла ракета, і частина нашого семиповерхового будинку постраж­дала. Далі зв’язок зі сусідами обірвався. Майже в усій Бучі зникли світло, опалення, газ. За короткими повідомленнями я дізналася, що у будинках нашого житлового комплексу оселилися орки, “камазами” вивозили речі. Але достеменно про те, що робить­ся у моїй квартирі, я не знала... Орки жили у наших квартирах, а усіх мешканців зігнали у підвал, водили на допити. У нашому випадку, Богу дякувати, не було насильства. Орки щиро дивувалися, чому наші люди не хочуть евакуюватися в Росію.

Коли окупанти втекли, Ольга довідалася, що сусі­ди живі-здорові. А потім надійшла звістка, що у бу­динку розбиті під’їзди й квартири.

– У нас – прекрасний комплекс, дружні люди та чудове керівництво ОСББ. Хлопці організувалися, і за якихось два-три дні у розграбованих помешкан­нях поставили на піну усі двері. З тих фотографій, які мені надіслав сусід, не можна зрозуміти, що залиши­лося з моєї квартири. Вивернуто все догори дриґом, а ноутбука на місці не було.

Того ж дня пізно ввечері Ольга Грицик отримала телефонний дзвінок з невідомого номера. Старший пан запитав, чи вона часом нічого не загубила. А жі­ночий голос, що був поруч, додав: “Та кажи вже, чого так довго розпитуєш?”. З’ясувалося, що це пара пенсіонерів з Києва. Чоловік – у Територіальній обо­роні. Під час чергового завдання чоловік у лісі у Вор­зелі знайшов мій ноутбук. У ноутбуці вдома чоловік відкрив Вайбер, там знайшов телефон тренерки, з якою Ольга займалася під час карантину. А вже тре­нерка дала телефон власниці ноутбука.

– Мене цей вчинок зворушив до сліз, – голос Оль­ги забринів. – У цьому треші, коли одні грабують, інші знаходять і повертають. Не стільки цінний цей ноут­бук, як цінні людяність і увага. Мрію, коли повернуся, обійняти цих добрих людей…

Читайте також: Мародери-орки на параді