Джунглі Амазонки

В океані було вітряно, достатньо великі хвилі розбивались об корпус корабля, і невеличкі крапельки океанської води долітали до мене на балконі. Коли я подивився на воду, то її колір мене дуже вразив. Всі дні, коли лайнер рухався по Атлантичному океану, вода була темно-синя і достатньо чиста, у будь-якому разі було таке враження, а тут я побачив, що вода була світло-сіро-коричневого кольору. Здавалося, що вона брудна. Вже потім, коли поцікавився, то мені пояснили, що це і є води Амазонки, які впадають в океан. Але оскільки Амазонка дуже повноводна річка, то її вода, а точніше колір води, на багато кілометрів від входу в Амазонку змінив колір океанічної води.

Через деякий час наш лайнер зайшов вже безпосередньо в Амазонку, і я вперше у своєму житті побачив цю найбільшу ріку на планеті. Сказати, те, що я побачив, мене вразило, це буде не зовсім точно. Я був приголомшений від того, що ширина цієї річки становила декілька десятків кілометрів, глибина до 140−150 м, а довжина майже 6500 км.

Амазонка — це не просто найбільша ріка у світі. Амазонка — величезний і найбільший у світі анклав, який багато тисячоліть залишається незайманим, і навіть сьогодні.

Це величезна територія, яка охоплює майже 2/3 частини усього континенту, проходить багатьма латиноамериканськими країнами і визначає спосіб життя цих країн та народів.

На цій величезній території абсолютно немає ніяких доріг, майже немає ніякої інфраструктури — є тільки безмежне море живої природи, болота, річки. Єдина можливість людей, які там проживають, пересуватись — або по воді, або по повітрю. Іншої можливості немає.

Про джунглі, які становлять основу ландшафту Амазонки, написано і сказано дуже багато. Але для того, щоб дійсно відчути й зрозуміти, що таке джунглі — треба тільки самому це побачити, зануритись хоча б на 20 метрів у зарослі. І тільки тоді починаєш розуміти, що таке джунглі.

По-перше, — ні в якому разі без провідника або місцевого жителя в джунглі заходити категорично не можна тому, що шансів вийти назад, навіть якщо ви зайшли на невелику відстань, майже немає.

По-друге — дуже слизька і волога земля, висока вологість повітря, дуже високі і густі дерева, які майже повністю закривають небо, величезна кількість змій, більшість яких отруйна, і взагалі велика кількість тварин, відсутність будь-яких орієнтирів практично унеможливлюють ваше повернення у цивілізацію. А якщо ви ще й без мачете (це такий великий і дуже гострий ніж), без якого не зможете взагалі рухатись, то шансів повернутись із джунглів немає.

Басейн Амазонки за площею такий, як приблизно Австралія, як континент, тобто понад 7 млн кв. км. Амазонка — найбільша повноводна ріка у світі. Вона, наприклад, викидає щосекунди 200 000 куб. м води в Атлантичний океан. А це саме те, що я бачив, коли наш лайнер підходив до Амазонки. Прісна вода Амазонки (іншого кольору, ніж вода океану) витісняє солону воду більше ніж на 150−180 км.

Через Амазонку є тільки один міст, і побудований він був лише у 2000 році. Він з’єднує порт Манаус з містом Ірандуба. Це навіть не міст через Амазонку, а лише через одну із її проток Ріу-Негру. Я бачив цей міст, дуже красивий і оригінальний.

І взагалі Манаус — це велике місто в самому серці Амазонії, там проживає близько 2 млн людей. Місто дуже красиве і сучасне. Коли поїздиш по ньому, то побачиш, який там колорит — і сучасні, дуже гарні споруди, які нічим не відрізняються від українських торговельно-розважальних комплексів, та історичні будівлі, які нагадують, хто відкрив Бразилію, і яка культура тут домінувала. До речі, в Бразилії португальська мова.

Взагалі відстань від океану до Манауса, кінцевого пункту нашої подорожі по Амазонці, становила близько 1500 км. Всього було шість зупинок, із яких три— великі міста, як Сантарем, чи адміністративний центр Манаус, а всі інші — були невеликі індіанські поселення, до яких ми добирались на катамаранах, що спускались на воду із лайнера, а сам корабель залишався на великій глибині річки.

Кожна така зупинка заслуговує на окрему оповідь, тому що вони були дуже цікавими й оригінальними, але це займе дуже багато часу, а тому я зупинюсь лише на одній зупинці, яка була для мене дуже цікава. Саме про неї я більш предметно розповім, про інші дуже опосередковано.

Ще дуже важлива одна деталь — тут місто коли закінчується — зразу починаються джунглі. Дуже різкий перехід від міста до джунглів.

Так от. Одна зупинка, яка мене дуже вразила. Лайнер зупинився на Амазонці, а нас пересадили на невеликі катамарани, які опустили із корабля з тим, щоб ми змогли побачити, як живе індіанське село в реальному житті. Коли декілька катамаранів підійшло до пристані (дуже примітивна, збита з дощок дерева), нас чекало там індіанське село. Для місцевих жителів це було велике свято, і вони дуже готувались до зустрічі з нами — туристами, особливо, як я потім зрозумів, — діти.

Дітей було дуже багато, були й дорослі — тобто всі люди, які там живуть — прийшли на зустріч з нами.

Одягнені у свою національну одежу, дуже багато сувенірів, які самі зробили з дерева та інших речей, що там були.

Майже усі діти на руках тримали або птахів або інших звірів, які живуть тут в джунглях. Всі вони були дуже оригінально одягнені, деякі дорослі імітували різні сцени зі свого життя. Вони охоче, дуже радісно нас зустрічали і показували своє житло та своє село.

Ми розуміли, що їх головне завдання — отримати від туристів якісь подарунки. І треба сказати — вони їх отримували. Американці, попри те, що не дуже щедрі, не могли встояти перед цими дітьми. Ми теж роздали цим дітям все, що в нас було з українських сувенірів, так і невеликих купюр, які спеціально наміняли на кораблі. За кожним із нас діти бігали великою групою і просили дати їм подарунок.

На фотографіях можна буде побачити не тільки дітей Амазонки, але й побачити реальне життя одного амазонського поселення.

Це реальне поселення реальних людей, які тут проживають. Дуже важливо усвідомити, що це поселення займає невелику територію, відвойовану у джунглів. Тут практично немає ніякої цивілізації, єдина можливість спілкуватись з рештою світу, це — Амазонка. Правда, в цьому поселенні є одна капітальна будова і є дизель, який може бути використаний тільки у разі необхідності. Зрозуміло, що це поселення спеціально підготовлене для того, щоб його відвідували туристи, переважна більшість яких — це американці, але, як казали місцеві — це їх реальне життя.

Поселення відрізано на багато кілометрів від інших поселень чи міст, які розташовані виключно на берегах Амазонки. Тільки закінчується останній будинок місцевих, зразу ж починаються джунглі. Абсолютно непрохідна стіна різноманітних рослин — великих і малих, але усі вони разом створюють джунглі.

Ще декілька слів про джунглі — програмою нашого перебування було передбачено ознайомлення з джунглями, які щільною стіною обступали це поселення.

У супроводі декількох провідників, один з яких обов’язково йде спереду, а деякі інші супроводжують групу. При чому, один із них іде останнім. У групу входить небагато туристів, приблизно 18−20, і вони йдуть дуже щільно одне від одного. Але навіть в такому порядку, коли бачиш перед собою декількох туристів, було якось моторошно, тому, що не видно тих, хто йшов спереду, а стежка, по якій ми йшли постійно петляла. Тільки ми занурились у глиб джунглів, якось дуже швидко і навіть несподівано змінились погодні умови. Стало більш прохолодно, значно збільшилась вологість, потемніло, оскільки величезні дощові дерева, серед яких ми йшли, — майже повністю закривали небо, і сонця не було видно. Під ногами земля була сіро-жовтуватого кольору і дуже слизька від вологості.

У таких умовах ми знаходились хвилин 20, після чого вийшли на велику поляну, в якій було суцільне болото, але розвиднилось і ми відчули себе в реальних джунглях.

Ніяких тварин чи змій на нашому шляху не зустріли, але коли несподівано знову вийшли до поселення, були надзвичайно задоволені, що ця подорож по джунглях завершилась.

Як потім нам пояснили, провідники водили нас навколо поселення на відстані від нього не більше 20 метрів, але нам і цього було достатньо.

Такі подорожі залишаються у пам’яті на усе життя.

Про Амазонку можна говорити нескінченно довго, враження від того, що я там побачив, надзвичайно великі. Але враховуючи, що мені вдалось побачити дуже незначну частину Амазонії, хочу побажати усім, хто читає ці рядки, відкрити для себе чарівний і досі не до кінця вивчений світ Амазонки й побачити в Амазонії значно більше, ніж це вдалося мені.

Читайте також: Єрусалим. Храм Гробу Господнього. Записки туриста