«Мені сниться Менделєєв. Ми з ним бесідуємо про хімію»

Випускник із ДЦП одержав золоту медаль

17-річний учень Нововолинської школи № 3 Володя Дорощук — єдиний в Україні випускник із важкою формою ДЦП, який не просто закінчив звичайну школу, а й отримав за свої знання золоту медаль! Хлопчик змалку багато читає та цікавиться різними науками. Тепер мріє стати журналістом.

У сім’ї Дорощуків уже під­ростав старший син, коли мама Ірина завагітніла вдруге. Каже, не відчувала осо­бливого неспокою — ні коли но­сила під серцем маля, ні у пер­ші місяці після появи маленького Володі на світ. Хвилювання при­йшло пізніше.

— Уже був материнський до­свід, тому я й запідозрила, що щось не так, — згадує Ірина. — У нас є відео, як у три місяці Воло­дя ручками тягнеться та хапає іграшки з карусельки, підвішеної у ліжечку над головою. А в шість місяців цього вже не було.

Народився хлопчик цілком здоровим, це підтверджують ви­писки з пологового. А після року малюк уже мав діагноз ДЦП. Причому випала на його долю одна з найважчих форм, коли не працюють ні руки, ні ноги, ще й додались інші порушення в ро­боті організму…

Але з усім можна впоратися, якщо є любов. Це одразу розумі­єш, коли переступаєш поріг оселі Дорощуків. Відчувається неймо­вірне сімейне тепло, яке, впев­нена, стало основою для подаль­ших успіхів особливої дитини.

Батькам часто доводилося їз­дити на різні обстеження та ре­абілітацію, зокрема до Львова. У дорогу завжди із собою брали книги.

— Тато був за кермом, а я в салоні Володі показувала бук­ви, повторювала, як вони звуть­ся. У рік він уже їх знав. А читати навчився десь у чотири. Я зрозу­міла це випадково, коли став ви­мовляти назви ліків та субтитри у фільмах.

Багато хороших слів бать­ки говорять на адресу педагогів спеціалізованої школи № 9, де спочатку вчився Володя:

— У нас була звичайна про­грама, але вчителям довело­ся шукати індивідуальний підхід до Вови. І ми зрозуміли, як ба­гато не знаємо про свою дити­ну. Йому не вдавалося писати, тож для нього розробляли спе­ціальні тести чи занотовували у робочий зошит під його диктов­ку. Там дали серйозну базу, яка дозволила нам у старші класи перевести сина у звичайну шко­лу № 3.

І хоч продовжував здобувати середню освіту Володя дистан­ційно, педагоги не могли натіши­тися його прагненню до знань! Дуже раділи Дорощуки, коли з вітаннями з нагоди різних свят приходили однокласники.

— Вони побачили, що дитина тим самим живе і цікавиться, що й вони. Головне — навчитися його розуміти, — каже тато Роман.

— Мені сниться Менделєєв, — розповідає Володя, коли запи­тую, яка з наук йому найцікавіша. — Ми з ним бесідуємо про хімію.

А загалом, Володя захопле­ний усім — і українською літера­турою, і фізикою, і англійською мовою. Йому важко тримати кулькову ручку — навчився друку­вати на комп’ютері. «Задає» собі тему — й перед ним завдяки Ін­тернету відкривається цілий світ!".

Мама давно була змушена покинути роботу задля сина. Те­пер і тато так підлаштовує свій бізнес, аби частіше бути вдома. Адже хлопець виріс, і йому, осо­бливо у побуті, дуже потрібне батьківське плече.

— Коли Роман бачить, що я втомилася, він завжди каже: «Поїдь собі кудись, відпочинь, ми впораємося», — зізнається жінка. І лише при цій згадці в її очах бринить сльоза.

Разом із Володею вони часто подорожують Україною. Бували і за кордоном, у Європі (до панде­мії коронавірусу).

30 червня у Володі був випус­кний. На урочистість він запро­сив усю свою родину та друзів. Приїхали підтримати хлопця зві­дусіль, навіть з Італії. Ще б пак — він не просто отримував атестат, а золоту медаль! Нагороду тала­новитому випускнику особисто вручав міський голова Новово­линська Борис Карпус. А ще Во­лодя Дорощук отримав шкільну медаль… своєї бабусі — татової мами.

На жаль, бабуся Валентина до цього моменту не дожила. Її шкільна медаль зберігалася в сім’ї її дочки. Тепер — у Вови. До речі, його тато у школі мав «срі­бло», тож у нас вже є ціла колек­ція родинних досягнень.

А що далі? Це питання най­більше тривожить батьків осо­бливих дітей. Адже найголовніше — допомогти своїм чадам влитися у соціальний світ. На жаль, скла­дати ЗНО такі випускники не мо­жуть. Але є вузи, які готові їх бра­ти на навчання. Мрія Вови — стати журналістом. А поки щодня дру­кує в комп’ютері різні вигадані іс­торії.

А ще він малює. Його альбом вражає яскравими барвами. Уяв­ляю, скільки зусиль він докладає, щоб так досконало олівцем відо­бразити не лише риси, а й харак­тери своїх героїв. Володя бачить світ довкола себе світлим та до­брим. І це йде найперше із сім’ї — від тата, мами і старшого брата.