Булави та сокири від Олексія Рекуна

Молодий чоловік на­родився й зростав у с. Тулиголовому, з ди­тинства був спостережливим, гарно малював. Згодом успішно закінчив Шосткинський хіміко-технологічний коледж, відслу­жив у лавах Збройних сил Укра­їни, а вже тоді подався в світи за довгим карбованцем.

Доводилося працювати охо­ронцем, муляром, шліфуваль­ником, столяром… Усього на­вчило життя. Останнім часом мешкає з родиною в Шостці й займається улюбленою спра­вою.

П’ять років тому талановито­му умільцеві замовили булаву — подарунок генералові. І таку, щоб виглядала наче справжня, а не дешева китайська підроб­ка.

Перш ніж взятися до роботи, з головою поринув у літературу, вивчав необхідну інформацію в Інтернеті щодо форми, матері­алу, розміру.

Чаклував над сувеніром більше місяця… І коли генерал отримав презент, був неабияк подивований… Це окрилило Олексія, надихнуло на подаль­шу діяльність.

Майстер також виготовляє металеві сокири. Звісно, не ті, котрими ми звикли рубати дро­ва. Кожен виріб пана Рекуна — особливий, загадковий і, звіс­но, в єдиному примірнику.

Умілець застосовує свою технологію. Як каже, аналогів їй наразі немає ні в Україні, ні за кордоном.

Насамперед слід за крес­ленням виточити зі сталі всі частини — кулю, руків’я, шипи, наконечник; затим полірувати, підібрати під конкретного влас­ника візерунок, який би сповна передав його індивідуальність, хобі, характер (це можуть бути ініціали, ім’я та прізвище, на­селений пункт, зображення тварин тощо). Спершу все ви­готовляється в друкарні. Потім деталі проходять спеціальну хі­мічну обробку, промиваються, висихають, затим триває про­цес травлення. Гальванічним методом наноситься напилення золота на метал. Наступна фаза роботи — «вороніння» поверх­ні — захист від атмосферного впливу. Тоді предмети треба промити в розчині, а потім — у звичайному машинному мас­тилі, котре закріплює оксидну плівку.

На завершення виготовляє підставки з каменю, футляри, шкіряні елементи.

Щодо сокир, то їх руків’я за­звичай із ясеня або горіха, на місцях ймовірного розтріску­вання по волокнах посилене бамбуковими вставками. На кінці одягнутий сталевий бу­фер, який знижує ризик розко­лу. Дерев’яні елементи просо­чені лляною олією.

Як переконаний пан Олексій, найкращі сокири — з переро­блених радянських артефактів. Власне, він дарує друге життя таким предметам нашого побу­ту. Зазвичай вага становить від кілограма до двох, довжина — 70 см. Згадані колуни надійні й вічні! Є примірники, покриті справжнім золотом, інші ж — звичайні, без декору та зайвого пафосу.

…Невеличка майстерня в Шостці — це місце, де чоловік поринає в свій чарівний, загад­ково-прекрасний світ.

— Прагну, щоб кожен витвір був особливим, а не примітив­ним, аби слугував людям де­сятки чи сотні років, став сво­єрідною окрасою, сімейною реліквією, рідкісним експона­том… Але в жодному разі не використовувався як холодна зброя, — говорить ентузіаст.

Наразі оригінальні вироби жителя Шостки прикрашають приватні колекції у нашій кра­їні і за кордоном… Є вони в кабінетах високопосадовців. Приміром, в одного народного обранця на столі унікальний су­венір — на мармуровій підставці красується молоток, розкішне руків’я в позолоті… з символом України.

У планах талановитого са­мородка — вдосконалювати на­вички; а ще звести майстерню в с. Ярославець Кролевецького району, де мешкає його хре­щена та численні друзі. Тоді вдалося б долучити до роботи сільських умільців і продовжити надзвичайно цікаву справу, від якої є й зиск, і справжня насо­лода…

Світлана Малиношевська, «Добрий господар»