На пілон разом з онуками!

Відфутболила смерть і у зрілому віці захопилася танцями на пілоні. Сьогодні вона — тренер, яка навчає інших жінок, зокрема і пенсійного віку, слухати своє тіло, лікуватися танцем та отримувати насолоду від кожного подиху, кроку та руху.

«Мій учитель — диван, і я на ньому нерухома, з пекельним болем»

Жінки різного віку (є навіть 70-річні пані) приходять до Майї Куліди навчатися мистецтва тан­цю на пілоні. І їм байдужа дум­ка тих, хто каже, що у такому віці — «ні-ні»! Коли вперше відрива­ються ногами від землі й роблять оберт навколо пілона, щасливі, що нарешті звільнилися від тя­гарів, у тому числі й емоційних, і спробували саме те, чого все життя так не вистачало.

— У нашому суспільстві жін­ка старшого віку сприймається як неповносправна, — говорить пані Майя. — Але ж у кожного — безмежні можливості. Головне — почути себе, своє тіло. І довіри­тися йому. До мене приходять жіночки з купою болячок, а по­тім так приводять себе у форму, що на заробітки за кордон їдуть.

Клієнтки бачать у ній не про­сто тренера, а доброго друга. Після занять вділяє час для роз­мови з кожною. Разом розби­рають помилки не лише під час тренувань, а й життєві негараз­ди, які завдали болю. По суті, виконує роль психолога.

— Наші м’язи зв’язані з пам’яттю, — каже. — Коли нако­пичуються образи — з’являється дискомфорт у грудях, зрада від­дзеркалюється болем у живо­ті. Чим довше носити в собі ці невивільнені емоції, тим до гір­шого стану можна себе довес­ти. Психолог-класик Вільгельм Райх науково обґрунтував, що всі непропрацьовані емоції за­лишаються у м’язах, створюю­чи «м'язовий панцир», який за­важає бути собою. Але можна і почати зцілюватися. Бо нам да­ється можливість повернутися у минуле через рухи й виправи­ти все. Так завжди: людина по­чинає працювати з тілом, і наго­ру виходять емоції. З’являється стан ейфорії, піднесення. Лю­дина починає розуміти і цінува­ти свою самодостатність.

У кожному слові пані Майї від­чувається упевненість та задо­волення собою. Але так, зізна­ється, було не завжди. Про час, який змусив змінити стереотипи, згадувати не любить.

— Хто мій учитель, запитаєте ви? Мій диван. І я на ньому неру­хома, з пекельним болем…

Шлях до зцілення почався зі списку мрій

І від цих слів аж мурахи бі­жать по тілу. Двадцять років тому її життя висіло на волосині. Коли до багатьох і так нелегких діа­гнозів, що мучили вже десяти­ліття, додався найстрашніший, лікарі давали їй від сили кілька місяців. Згадує, як колись так ді­ймав головний біль, що мусила битися головою об стіну, аби хоч трішки втамувати його до приїз­ду «швидкої». З кожним днем їй ставало все гірше, попереду че­кала операція. Але надії навіть у разі успішного втручання не да­вав ніхто. Дві дорослі доньки з болем дивилися, як згасає ма­тір…

— І все, збирай манатки, — по-філософськи згадує свою підго­товку до мандрівки на той світ Майя Куліда. — Я вирішила по­завершувати важливі справи. Серед них головна — написала заповіт, розділивши, що мала, між доньками Іванкою та Катею. Це був час, коли не було ні сили, ні навіть бажання жити. Я так плакала, жалкуючи про багато моментів з минулого, розумію­чи, що якби мала шанс, прожи­ла б життя інакше.

Але у ту мить стався перелом­ний момент. Близький друг жінки порадив їй взяти зошит і записа­ти свої мрії. Так винирнув спо­гад, що завжди мріяла танцюва­ти у кабаре, як у фільмі актриса Лайза Мінеллі. З втілення себе у танці й почалося одужання.

— Як не дивно, але болячка створила найкращі умови для вибору. Я пошила стильне чор­не плаття, одягнула темні оку­ляри, щоб ніхто не бачив моїх сліз, і попросилась до знайомої в бар танцювати для публіки, — згадує. — Коли починала звуча­ти музика, відчувала, що живу. Тіло само рухалося. І той танець був на тільки емоційний, живий, що викликав у людей сльози від враження. Коли я це побачила, зрозуміла, що заради таких мо­ментів треба жити.

На операцію Майя не пішла. Вона спалила усі свої медичні картки та почала займатися со­бою — робити те, що приносило задоволення.

— У житті має бути заняття для душі, — розповідаючи, на­вчає. — І не важливо — це виши­вання чи городництво. Головне, аби це було «твоє». І воно ви­тягне у найважчий момент. Тоді почне випромінюватися неймо­вірна позитивна енергія. А це — ключ до здоров’я.

Жінки забувають про біль у спині та хрускіт у колінах

Таким променем надії для Майї став танець. З кожним днем почала відчувати більший приплив сил. Коли згодом зу­стріла лікаря, що мало не по­ставив на жінці хрест, вразила його своїм квітучим виглядом. Бо від змореної болячками жінки не залишилося й сліду. Він довго не міг повірити, що таке можливо, а тоді попросив її здати аналізи. Усі показники були у нормі.

Нині Майя Куліда разом із чоловіком Юрієм займається айкідо та допомагає вести кур­си жіночої самооборони. Роз­повідає, як за тим, яку людина обирає позу для сидіння, ба­чить жертву насилля — психо­логічного чи фізичного. Навчає, як навіть просто обпершись на стілець, можна «скинути» увесь негатив та наситити тіло здоров’ям. Що вже казати про пілон та заняття на ньому!

— Та я б їх поставила у кож­ній школі, — твердо каже. — Це ж яка витяжка для хребта! Навіть роблячи прості рухи, забува­єш про сколіози та інші болячки спини. Ми з дочкою Катею теж колись починали свої занят­тя на стадіоні біля школи. Там була труба, й ми на ній «крути­лися». Колись професійних за­лів з пілонами не було, як те­пер. Перехожі на нас дивилися такими очима! Але нам було все одно. Сьогодні з’явилася культура розуміння, що танець на пілоні та стриптиз — це різ­ні речі.

Тепер мама і дочка мають свою танцювальну студію. Пані Майя навчає рухів «власного танцю» на пілоні, Катя ж обрала напрям акробатики, спорту та класичної хореографії на піло­ні. Жіночки приходять і худень­кі, і повненькі. І «літають», забу­ваючи про біль у спині та хрускіт у колінах! А ще помітила, що чи­мало молодих жінок після кур­су занять, зокрема в її доньки, йдуть… у декрет. Пояснює для себе це просто: з розкутістю тіла вивільняється і сексуальна енергія.

— Біда багатьох, що вони не чують свого тіла, — наголошує Майя Куліда. — Треба навчитись плекати себе, свою природу. І, нарешті, танцювати власні тан­ці!

Не раз на заняття на пілоні збирається родина — з Майєю танцювати на пілоні приходять онучка Аня та внук Даня! Вони вже маленькі віртуози.