«Щоб потім не казали, що не було холодцю і пляцки були не такі»
У Вільшанику священник і парафіяни вирішили відмовитися від застіль після кладовища
Пам’ятаю, на початку 90-х померла моя далека родичка. Поїхав попрощатися, а мені перед похороном наказали на цвинтар не йти, бо треба пару хлопів, щоб позаносити столи, зібрані у сусідів, та лавки — поминки ж бо. Людей на обійсті зібралося багато, і мені перехоплювало подих від того, як щиро односельці шанували мою родичку… Потім усі дружно пішли за труною. І яким же було моє здивування, коли всі так само дружно повернулися. Гостина була у два заходи, бо в один — усі не вміщалися. Парафіяни скорботно з’їли все, що ґаздині готували з самісінького ранку…
Я потім поцікавився: стільки люду прийшло, бо бабуню так щиро шанували? Та ні, відповіли, прийшли поїсти, тепер усі бідно живуть, а тут така нагода…
До чого це я? На Самбірщині у селі Вільшанику місцевий парох о. Олег Здреник разом з громадою оголосили, що село відмовляється від поминальних обідів. Настоятель церкви Преподобної Параскеви (УГКЦ) це рішення коментує так: «Якось я „зіпсував“ поминки після похорону. Прийшов і запросив кожного, хто був на поминках, сказати щось добре про померлого. Ніхто не випив зайвого і спокійно всі розійшлися по хатах…» Отець Олег каже, про поминки говорив із громадою років зо два, і на початку грудня таки прийняли рішення відмовитися від застіль у Вільшанику. Поминки, на думку отця, відійшли від першоджерела і втратили своє значення.
Вільшаницька ініціатива є акцією боротьби не з церковним поняттям поминання померлих, а з його сучасною інтерпретацією. «Тризна має глибоке коріння. Якщо хтось намагався би її повернути, то довелося б щонайменше відмовитися від алкоголю. Якщо згадати першочергове призначення тризни, то тут ідеться про звичай збиратися рідним і друзям померлого, щоб потішити й розрадити родину за столом. А хтось у наш час дуже втішає родину? Родина переживає, щоб усім вистачило їжі і напоїв, щоб у селі не говорили, що не було холодцю і пляцки були не такі. Я ніколи не бачив, щоб родина сиділа за столом і її розраджували ті, хто прийшов на поминки, щоб сказали вдові померлого: „Не переживай, твій чоловік зараз з Христом“. Радше навпаки — рідні клопочуться, щоб усіх розсадити, щоб усі страви були подані вчасно, „скачуть“ коло гостей… Чомусь у нашій традиції досі звичай пом’янути дорівнює випити і закусити», — розмірковує священник. На його думку, хтось першим мусить поставити крапку у цьому фарсі, який ще й коштує недешево.
Уперше отець Олег став відомим років зо три тому, як ініціатор не носити на цвинтар пластикові вінки. Я перепитав у голови Ралівської об’єднаної громади Любові Ковалик, яка раніше була війтом у Вільшанику, чи дотримуються люди цієї норми. «Майже не носять», — відповіла. А от нову ініціативу відмовитися від поминок коментувати відмовилася. Лише сказала: «Прогнозувати не можу нічого. Подивимося…».
