Барвисті рукотвори Ольги Гришанович
Переселенка з Чорнобильської зони, а нині киянка Ольга Гришанович перетворила свою міську квартиру на справжній мінімузей вишивки
В їхній багатодітній родині на Житомирщині мама Єва прищепила всім трьом донькам та трьом синам любов до голки й ниток. Перший рушничок Ольга створила, ще навчаючись у початкових класах сільської школи. І досі пам’ятає, як на шматку полотна зацвіли квітки, заспівали пташки.
Далі були складніші роботи, поступово надбала вишиванок собі у придане… Потім на відмінно закінчила ПТУ, працювала майстром із пошиття одягу, закрійницею. Вийшовши заміж і народивши дітей, шила та оздоблювала вбрання візерунками.
Чорнобильська аварія, вимушений переїзд до столиці і праця в ательє та на фабриці «Юність» внесли певні корективи в життєвий ритм. А тоді тяжка хвороба (сильно погіршився зір) і вихід на пенсію…
Аби заспокоїтись і розрадитись, Ольга Петрівна знову взялася за улюблену справу (незважаючи на те, що зле бачить). Наразі в її активі багато божників, серветок, рушників, наволочок, доріжок, картин, скатертин…
До кожної своєї роботи креативна жінка підходить творчо. Спершу вимальовує задум в уяві, тоді на папері, а потім втілює на тканині. Особливо до вподоби майстрині техніки виконання — хрестик і гладь. Пригадує, з яким трепетом гаптувала, коли син Володя був на Майдані, затим кілька літ служив у зоні АТО.
«Вишивання — та віддушина, котра тримає мене на світі, — зізнається пані Ольга. — Якщо допікають біль і смуток, беру до рук голку, відтак стає легше, проблеми немов відходять. Де й сили беруться…».
За власні рукотвори аматорка не отримала жодної копійки. Все роздарувала рідним, знайомим, близьким, сільській церкві на малій батьківщині… «Радію, коли мій оберіг прикрашає чиюсь оселю», — каже щиро.
Любов до ремесла та накопичений досвід ентузіастка передала дітям Олені й Володимиру, онуці — студентці Насті, захопила такою справою й деяких знайомих.
Світлана Малиношевська для газети «Добре здоров'я»
