Колись ікона вціліла у пожежі...

На хуторі біля села Кримного Старовижівського району Волині в родині Марії Білець почала оновлюватися стара іконка. Цей образ Божої Матінки лишився жінці у спадок від панів. Жінці 70 років, але ніколи досі вона не бачила на іконі яскравих барв. А нещодавно почервоніли ризи та посвітліли лики Богородиці з Дитям на руках.

Ця іконка лишилася від пана, — розповідає бабуся Марія. — Моя баба у нього служила, а тіт­ка доглядала його на старість.

«Паном» тут називають Федора Григорука. Був управителем у кримненському маєтку панів Браниць­ких. Мав там добротну хату, поруч жили селяни, які наймалися до нього на роботу. Серед них — і родина Марії Білець.

— Розумний був дядько Григорук, я його знала. Таку мав бібліотеку велику! І добрий був, не скупий — гарно за роботу платив, — згадує жінка. — Дітей не мав, його жінка молодою померла. Але при ньому жила жінчина сестра Таня, така нерозумна трохи. Він її доглядав, то вона його ще й пережила.

Кажуть, дожив старий Григорук до 80 літ. Останні роки його та Таню доглядала тітка Марії Білець. Коли чоловік у 60-х роках минулого століття помирав, усе своє майно заповів їй. А вона (так життя склалося, що теж не мала власної сім’ї) переписала на племін­ницю Марію. Тож жінка осіла на залишках панського маєтку. Хата Григорука була на той час справді пан­ською. У ній зберігалася величезна бібліотека. Кни­ги випрошували у пані Марії різні дослідники, обіця­ли потім все повернути, та за ними й слід прохолов. Було чимало й іншого добра. Та майже все дотла зни­щила пожежа.

— То було зимою, років з 18 тому, — згадує Марія Бі­лець. — Удома осталась я з онуками. Усе дитяче було коло груби, і воно вхопило. Ми вже спали. Але я про­кинулася і побачила дим. Дітей схопила і бігом поне­сла у кухню. А там мужик мій спав, Петро. Схопив від­ро з водою, у дим зайшов і не вийшов…

Та страшна картина досі стоїть перед очима жінки. Тоді вона овдовіла. Обвуглене тіло Петра знайшли, коли вогонь вже згас. У долоні мав міцно затисну­тий шматок фіранки. Така висіла біля дверей у кімна­ті. Очевидно, чоловік в останню мить вхопився за неї, намагаючись не впасти.

— Від хати нічого не осталося, тільки попіл, — каже жінка. — На згарищі знайшли цю іконку і маленьку ло­жечку.

Жінка виносить з хати невеличкий образок. Видно, що донедавна він був геть темний. А тепер оновлю­ється! Малий Ісусик вже геть посвітлів, потрохи «ожи­ває» і лик Богородиці. Барвами наповнюються Їхні шати.

— Скільки себе помню, та іконка була така тем­на, як тут по краю. Що я вже її мила, що терла сво­єю латочкою. Ні грама не світліла. А десь після зимо­вих свят дивлюся — вже троха видно! От би повністю оновилася! Так хочеться, щоб була хороша. Але чи доживу?