«Коли приклала палець до рани на іконі, відчула тепло»

Пантеону Героїв, що у селі Новошичі виповнилося три роки. Кілька років тому місцевий священник — отець Василь Полянко разом з відомим іконописцем Левом Скопом зробили все можливе (точніше, неможливе!), щоб зруйнований столітній костел ожив молитвами і колядками. Три роки тому церква Архістратига Михаїла відчинила двері і відправила першу Службу Божу у відновленому храмі.

А далі почалася велика війна! І храм став Пантеоном пам’яті полеглих героїв у російсько-українській війні. Лев Скоп пише ікони на дошках, які особисто привозить з «нуля». Наші хлопці і дівчата іконописцеві спеціально відкладають ящики з набоїв, які потім перетворюються на образи.

Одним з недавніх образів, який у Пантеоні Лев Скоп подарував пані Валентині Стельмах — матері Героя Дениса Боярчука з позивним «Бариста», став образ святого Дениса.

Іконописець ніколи не бачив, як насправді виглядає «Бариста», але усі дивуються унікальній схожості - те, що на іконі на губі святого Дениса «запеклася кров», стало, наче Божим провидінням. Річ у тім, що Денис Боярчук, власне, загинув від осколка, який йому потрапив у голову. З розсіченою губою хлопця поховали. І саме такий образ написав Левко Скоп. Про це журналістці «ВЗ» розповіла мама Дениса — Валентина Стельмах.

— Мабуть, це був Божий знак, — каже Валентина Андріївна. — Ми особисто з іконописцем Левом Скопом не були знайомі аж до цієї неділі, коли я приїхала на 3-тю річницю Пантеону. Але ми спілкувалися у соцмережах — знала про його дружину Тетяну Думан, яка тяжко хворіє. Я тоді була за кордоном, ми з парафіянами Греко-католицької церкви збирали кошти на лікування Тетяни. Згодом постійно стежила за їхніми сторінками у соцмережах.

Коли почалася велика війна, пані Валентина вже наступного дня повернулася в Україну — хотіла бути там, де її родина, де знайомі і друзі стали горою на захист Вітчизни. Хоча син просив, щоб мама залишалася в Італії і забрала до себе дітей. Але вони відмовилися.

У Дениса давно був спакований наплічник. Його 80-та бригада «гуртувалася». За словами мами, Денис ще з часів АТО не стояв осторонь подій. «Знаєте, — каже пані Валентина. — це не було АТО чи ООС. Бо ця війна почалася ще 2014 року».

Дружина Дениса з дітьми залишилися в Україні. Донька пані Валентини — Зоряна Стельмах з коханим — фотожурналістом Максом Левіним (загинув у березні 2022-го) на той час були у Києві.

— Кожен у нашій родині бачив свою місію у цій війні, — каже пані Валентина. — Тому я повернулася додому. Моя вся родина зайнялася волонтерством. У будинку у мого сина у Моршині одночасно було дуже багато людей, які покидали небезпечні місця. Зоряна з Максимом залишилися у Боярці і також виконували свою місію.

Спочатку Денис воював на миколаївському напрямку. Коли з’являлося повідомлення від «Баристи», це було святом для усієї родини. Написав, отже, живий.

2023-го «Бариста» проходив навчання на «дронщика». Пані Валентина згуртувала навколо себе не лише друзів, а й просто знайомих, щоб зібрати якомога більше коштів на придбання дронів. А щоб залучити ще більше людей, вирішили проводити аукціони. Хтось давав вишиванки, хтось — картини. Одного разу Валентина Андріївна побачила допис Лева Скопа про те, що він їздить на схід, малює і дарує українським захисникам іконки. Наважилася написати панові Левку у соцмережах і попросила подарувати іконку з метою продажу і купівлі дрона.

Недавно донька пані Валентини Зоряна Стельмах зустрілася з іконописцем на сході, розповіла про себе, нагадала про свою маму, про ту ікону, яку митець офірував на підтримку 80-тки. І розповіла про те, що її старший брат Денис загинув 7 серпня 2024 року на курському напрямку.

— Мабуть, тоді, дорогою додому, Лев Скоп вже знав, що буде малювати ікону святого Дениса, — зітхає мама. — Художник не знав, якого саме поранення зазнав мій син. Але, досі не розумію, як Майстер пензля відчув, що над верхньою губою у мого Дениса запеклася кров? Річ у тім, що Денис отримав осколкове поранення в обличчя з лівого боку — прямісінько над губою.

Смерть була миттєвою. Денисові було 37 років… Чи відчувало материнське серце, що її син загинув? Щодня жила у тривозі, молилася щиро і просила у Господа одного — відвернути рашистську кулю від її дитини. Якщо за муки і страждання, які Він терпів, потрібна жертва, нехай би забрав її, але не її дітей. Але, переконана, це не Бог забрав життя Денисове, а ворог.

— Мій син знав, куди він йде… Але я не хотіла вірити, що він так скоро стане Ангелом…

Коли після Молебня за полеглими Героями Валентині Стельмах Лев Скоп подарував ікону святого Дениса, розчулена жінка не звернула уваги на цей «знак».

— Я цю ікону і роздивлялася, і гладила, і притуляла до грудей, але ж не бачила цієї рани, — пані Валентина не стримує сліз. — Але, мабуть, сам Господь хотів, щоб я її побачила. Лише вранці, коли прокинулася і йшла молитися, увімкнула світло і заніміла — з ікони пішов такий блиск, наче хтось пустив промінчик. Придивляюся, і бачу: над губою маленька скоба. Приклала палець, і відчула тепло. Лише тоді побачила на образі рану! Боже, та це ж ідентична рана, яку я бачила на своєму синові…