«Казав, що йому краще, тішився, що скоро випишуть»

5 листопада на Личаківському кладовищі поховають голову Львівського відділення Спілки художників України Олега Микиту. Його серце зупинилося 2 листопада внаслідок коронавірусної хвороби. Лікувався у лікарні швидкої допомоги і вже готувався до виписки, але… Олегу Теодоровичу виповнився 71 рік. Він був художником-оформлювачем, громадським діячем. Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Відтоді працював художником-проєктантом. Із 2003 року очолював Львівську організацію Спілки художників. Про цю світлу людину журналістові «ВЗ» розповіли його друзі.

Орест Скоп, заслужений діяч мистецтв України

— Це така велика втра­та, що навіть словами не можу передати. Олег з тих людей, яких немож­ливо замінити. Він був на своєму місці. Це була лю­дина з рідкісним талан­том, яка думала про ін­ших, жила спілчанською громадою, її проблемами. Скільком людям він допо­міг! Його смерть стала шоком. Я з ним говорив ще у неділю, 1 листопада, він казав, що йому кра­ще, мав гарний настрій, тішився, що його скоро випишуть. А наступного дня, як грім серед ясного неба, ми довідалися, що Олега не стало…

Петро Сипняк, народний художник України

— Досі не можу повіри­ти, що Олега більше нема, що його не буде на цій ву­лиці, якою він щодня йшов до Спілки… Сказати, що його смерть для нас вели­ка втрата — нічого не ска­зати. Це була добра люди­на, порадник, друг, завжди відгукувався на прохання. Був надзвичайно ініціа­тивним. Ми познайомили­ся у 1985 році, коли я за­кінчив інститут, Олег тоді очолював молодіжне від­ділення Спілки художни­ків, влаштовував молодіж­ні виставки. У 90-х роках Олег організував поїздку до Франції, де ми, молоді художники, робили розпи­си на стінах у місті, побу­вали тоді у Луврі.

Богдан Білінчук, лікар-хірург лікарні швидкої допомоги

Понад тиждень Олег Теодорович був у лікарні. Був у гарному настрої. На жаль, ця хвороба підступ­на, агресивна, особливо якщо є супутні хвороби. За останню добу йому стало різко гірше, пневмонія по­ширилася на всі легені.

За час головування Олега Микити десятки й десятки художників стали членами Спілки художни­ків України. У тому числі і я. Саме Олег Теодоро­вич підготував цих людей, презентував їхні заслу­ги і вміння у Національ­ній спілці у Києві, створив умови для того, щоб вони виставилися там. Я — лі­кар-хірург, двічі вистав­лявся у Національній спіл­ці, не будучи її членом. А скільки енергії пан Мики­та витратив, щоб багато митців отримали звання — заслужених і народних. А ще хочу сказати про його гостинність. Він частував кожного, хто переступав поріг Спілки чи його осе­лі. Мав такий кулінарний хист, що не кожна жінка може таким похвалитися.