Старенькі щодня пішки ходили на дачу – по 12 км в один бік

Весняне сонечко блиснуло, і затятих дачників Юрія та Здиславу Зуєвих із Луцька потягнуло на природу. Схотілося хоч краєм ока глянути, що робиться у них на ділянці в селі Гаразджі. І вирушили туди… пішки. Їй 77 років, йому — 82! В один бік тупцяли понад чотири години.

Карантин вніс корективи у жит­тя пенсіонерів. Звикли щодня їзди­ти на дачу тролейбусом, адже Гараз­джа — приміське село, там, зокрема, розташоване луцьке кладовище. Але з середини березня перестав у Луць­ку ходити весь громадський транспорт. Для Зуєвих це справжня біда. Бо у ма­газин під боком сходити не проблема. А от на дачу податися наважилися не відразу. Бо це ж добрих 12 кілометрів від дому… Утім, погода не чекала — му­сово було наглянути, як дерева в садку, чи земелька не готова до весняних ро­біт. От і вирушив «у розвідку» дід Юра.

— Маємо дачу років зо тридцять. Оце вперше за стільки літ мусив добиратися туди своїми ногами, — розповів дідусь. — Три години десь йшов. Дивлюсь, роботи вже трошки є. Дерева пообрізав — і ви­рушив назад. Повернувся додому ледь живий.

— Але ж дійшов! — хвалить чоловіка дружина. — Ми без дачі жити не можемо, то правда. От наступного разу і я з Юрою йти відважилася.

Вирішили, аби не надірвати здоров’я, сповільнити темп. Бо ж на дачі ще треба відпрацювати. Кажуть, чотири години в один бік — то для них тепер як звичайна прогулянка. По­дружжя вирощує на дачі майже всю городину. Кажуть, на пенсію на щось добреньке не розкошелишся, а так ма­ють все своє. «Хімії» у землю не дають, врожай збирають якісний, ароматний — не зрівняти з купованими фруктами-овочами з магазину.

Отак всю весну старенькі пішки на го­род відходили. А першого червня таки відчули полегшення: громадський тран­спорт у Луцьку відновив свою роботу! Тож тепер Зуєвим добиратися у Гараз­джу буде легко й швидко.

м. Луцьк