«Збоку складно зрозуміти, чому він її б’є головою об стіну, а вона терпить»

«Залишайся вдома — збережи життя» — закликають нас уже майже два місяці. Та що робити тим, у кого вдома пекло? У всьому світі кількість звернень з приводу домашнього насильства під час карантину зросла майже на 50%. У Британії взагалі заявляють, що кількість жінок, убитих вдома, зросла втричі. Однак українська поліція заявляє, що у нас кількість звернень з приводу домашнього насильства не зросла. Більше того, якщо з 1 по 11 квітня отримували в середньому 1650 викликів на добу, то у перший тиждень карантину «лише» по півтори тисячі. Як виявилось, найчастіше викликають поліцію через насильство у «порядних галицьких сім’ях». Від початку року у Львівській області через домашнє насильство викликали 7637 разів, тоді як навіть у Києві — 5836. Чому у нас така «хороша» статистика та через що доводиться проходити жінкам, які стикаються з домашнім насильством, розповіла «ВЗ» заступник директора центру «Жіночі перспективи» Марта Чумало.

— Насправді мене тішить, що Львівщи­на на першому місці за кількістю звер­нень. Це не означає, що у нас вищий рівень домашнього насильства. Це озна­чає, що у нас жінки частіше звертають­ся по допомогу. Кількість звернень вища там, де система захисту працює краще, де жінка вірить, що система може її за­хистити. Тобто наша робота впродовж 22 років не даремна. Адже для подолан­ня домашнього насильства важливо, аби жінка вірила, що це можна змінити, — каже Марта Чумало. — Щодо того, що кількість звернень до поліції під час карантину не зросла, то це, мабуть, пов’язане з тим, що жінка просто не може цього зроби­ти. Кривдник постійно вдома, він може забрати мобільний телефон. Жінка боїть­ся, що чоловік почує, що вона телефонує в поліцію, тож поки приїдуть поліцейські, її взагалі може вбити. У нас часто поліція на виклик їде надто довго. Навіть у Льво­ві вони часом їдуть годину, хоча мають прибувати за 10 хвилин. Психіка жертви спрацьовує так, аби вибрати безпечні­шу стратегію поведінки. Тож жінки часто воліють терпіти те, що є, ніж наражатись на ще більшу небезпеку. Буває, що жін­ка уже має негативний досвід звернень, коли поліція не відреагувала належним чином.

— Ваш центр відновив телефонну лі­нію для жінок, які опинились у склад­них обставинах. З чим зараз найчасті­ше звертаються?

— Зараз дуже зросла кількість звер­нень від жінок, які через карантин втрати­ли роботу і просто не знають, що робити далі. Є навіть кілька клієнток, які повер­нулись до своїх кривдників, бо не ма­ють можливості далі орендувати кварти­ру. Тобто жінка уже з ним розлучилась, працювала, але втратила роботу. Чоло­вік каже: вертайся, буде все добре. І вона вертається, бо не має за що жити далі, хоч і розуміє ризик.

— У вашій практиці були випадки, коли жінка повернулась до чоловіка, який колись чинив над нею насиль­ство, і у них справді налагодились стосунки?

— Це може бути тільки в тому випад­ку, коли кривдник сам вирішив взяти під контроль свою агресію і злість, почав контролювати свої негативні стани тощо. У нас був випадок, коли жінка уже розлу­чалась з чоловіком, який сильно бив і її, і дитину. Потім він потрапив під авто. Коли мав бути черговий суд, вона зателефону­вала і сказала, що він дуже змінився. Тоб­то людина була між життям і смертю, і це змусило його змінити життя. Не знаю, чи надовго. Тут так само, як з алкозалежніс­тю. Має статись якийсь поштовх, після якого людина вирішує — все, я більше не п’ю взагалі. Так само і з агресією. Люди­на має вирішити: я більше не кривдитиму своїх близьких. Зараз навіть обласна ад­міністрація фінансує корекційні програми для кривдників, які можуть їм допомага­ти дати собі раду з насильницькою пове­дінкою. Але головне, аби кривдник захо­тів щось робити.

— Фізичне насильство часто почи­нається з психологічного, після яко­го жінка сама починає вірити, що вона нічого не варта і ні на що не здатна. Тому терпить насильство. На які три­вожні дзвінки варто звернути увагу?

— Є так зване колесо насильства, де в центрі — влада і контроль, а по спицях — стратегії, які застосовують кривдники, щоб цю владу і контроль утримувати без фізичного насильства. І там цілий комп­лекс: знецінення, погрози, маніпуляція дітьми, економічна залежність, соціаль­на ізоляція. Це ті стратегії, які дозволя­ють утримувати владу і контроль над жін­кою. Фізичне насильство починається тоді, коли ці стратегії достатньо добре не спрацьовують. Головний маркер, аби ви­значити, я в насильницьких стосунках чи ні, це прислухатись до себе. Коли я по­чинаю боятись і пристосовуюсь — це на­сильницькі стосунки. Наприклад, чоловік має повернутись додому, і жінка почи­нає думати, як бути, аби його не роздра­тувати. Треба також розуміти різницю між опікою і турботою. Одні і ті самі дії мо­жуть бути і опікою, і турботою, але опіка йде згори вниз. Точка зору того, ким опі­куються, значення не має. Наприклад, чоловік телефонує, розпитує, де вона, з ким, у чому одягнена. І каже: «Я зараз приїду і заберу тебе, бо я хвилююсь». Це опіка. Ті самі слова, але з формулюван­ням «якщо хочеш, я приїду тебе заберу», це уже турбота. Адже тоді жінці залиша­ють можливість вибору. А саме через опі­ку ми часто потрапляємо в клітку, де нас контролюють повністю. Особливо часто в золоті клітки жінки потрапляють у такий спосіб.

— Чому є жінки, які роками потер­пають від домашнього насильства і не намагаються нічого змінити? Навіть якщо фінансово не залежать…

— Вони не мають внутрішнього ресур­су, аби змінити обставини, у яких вони живуть. Коли людина перебуває під впли­вом насильства, її психіка переходить на режим економії ресурсів. У випадках дов­готривалого насильства жінки просто пристосовуються. Є так званий синдром набутої безпорадності, коли жінка на­віть не припускає, що цю ситуацію мож­на змінити. Є й інші причини. Одна з жі­нок, з якими ми працювали, розповідала, що чоловік порізав на шматки морську свинку, яка була домашньою улюблени­цею, поскладав на подушці і сказав: по­дивіться, що з вами буде, якщо ви тільки подумаєте жити без мене. Вона сказала, що у той момент зрозуміла, що двері на вихід перед нею зачинились. Але потім вона таки знайшла сили піти від чоловіка, а у нього діагностували психічні розла­ди. Це, до речі, дуже часто, коли домаш­нє насильство пов’язане з психічними розладами. Зараз у мене є клієнтка, яка каже: «Ви єдина людина, яка не питає мене, коли я вже від нього піду, не звину­вачує мене в тому, що я хочу з ним бути». Тобто люди бачать, що відбувається, вона часто з синцями, і починають на неї тиснути, особливо мама. Насправді, збо­ку складно зрозуміти, чому він її б’є голо­вою об стіну, а вона це терпить. Але цей соціальний тиск, навпаки, відтягує від рі­шучого кроку. Якщо говорити конкретно про цю жінку, то її найбільше тримає те, що він сказав, що дитину він не віддасть. Я вірю, що з насильницьких стосунків за­вжди є вихід, і ми намагаємося його зна­йти, але ми ніколи не примушуємо жінку. Вона має дозріти до цього.

— Часто жінка, може, і пішла б, але нема куди. Чи є у нас центри, які мо­жуть прийняти жінку з дітьми, особли­во зараз, під час карантину?

— Ми маємо соціальну квартиру. Одна благодійниця дозволила на час каранти­ну скористатись її вільною квартирою. Насправді, якщо є небезпека для життя, то можливості для дистанціювання мож­на знайти. Є мережа притулків в області, а також в інших областях.

— Припустимо, жінка наважилась викликати поліцію. Що мають роби­ти поліцейські, які прибули на виклик?

— По-перше, поліція має зупини­ти насильство. Провести так звану оцін­ку ризиків. Зараз вони мають бланки з запитаннями, і залежно від відповідей ви­значають ступінь ризику. Якщо є загроза повторного насильства, поліція може ви­нести припис, відповідно до якого крив­дник має покинути помешкання на 10 днів. І не має значення, чи це його влас­ність, чи дружини, чи взагалі орендована квартира. І це його проблема, куди він ви­селяється. За порушення припису перед­бачена відповідальність. Якщо це не пер­ший виклик, то жінка може звернутись до суду, і вже суд може виселити його на пів року. Це той інструмент, який не змушує жінку шукати притулку. Вона принаймні може виграти час, аби зібрати речі, зна­йти собі житло деінде, якщо це не її квар­тира. І це уже досить добре працює, при­наймні у Львові. Не варто забувати, що є і кримінальна відповідальність. Насправ­ді зараз є багато інструментів, які мож­на використати на свій захист. Але про них варто знати. Наприклад, є чат-бот на телеграм-каналі поліції. Тобто там не обов’язково говорити, можна просто на­писати. Вони підключають і безкоштов­ного адвоката, який консультує. Є гарний додаток до смартфону Mypol, там мож­на викликати поліцію натисканням всьо­го однієї кнопки. Моя знайома так якось викликала поліцію, коли була свідком бій­ки, поліція приїхала відразу, визначивши місце за геолокацією. Ніхто й не помітив, коли викликали поліцію. Головне, не боя­тись звертатись по допомогу.