У чому фатальна помилка Андрія Садового?

Торік у жовтні міський голова Львова Андрій Садовий урочисто заявив, що «йде у президенти». Тоді ж поспішив повідомити, що вже не балотуватиметься на посаду міського голови Львова. Мовляв, вистачить з мене і трьох каденцій (обіймає посаду міського голови з 2006 року). А вже у березні цього року на усіх симпатиків Андрія Івановича чекав «холодний душ»: він «знявся» з президентських виборів на користь лідера «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка. Далі — більше. Очолювана Садовим «Самопоміч» провалилася на позачергових парламентських виборах, набравши мізерні 0,62% голосів. А з усіх восьми мажоритарників від «Самопомочі», які балотувалися на Львівщині, переміг лише Павло Бакунець — мабуть, завдяки тому, що добре зарекомендував себе на посаді міського голови Яворова.

Наступного дня після виборів Андрій Іванович заявив, що йде з посади голови партії «Самопоміч». «Не можна бути одночасно мером і ліде­ром партії. Це дуже важко. Я побачив це за ці п’ять років. Моя робота — це мер Львова», — зробив висновок після ни­щівної поразки. Після цього у риториці Садового зазвучала «комунальна тема­тика», від чого пересічний львів’янин уже відвик.

Невже Андрій Садовий пере­думав і знову вирішив позмага­тися за крісло мера, мовляв, кра­ще синиця в руках, ніж журавель у високих київських кабінетах?

Але ж з «пісні слова не ви­кинеш», заяву про те, що він «зав'язує» з кар’єрою міського голови, усі чули і запам’ятали. Виходить, Андрій Іванович сам загнав себе у пастку?

Чому перспективний політик, лідер донедавна досить попу­лярної політичної сили раптом зазнав такого розгромного по­літичного фіаско? Як вирулю­ватиме з цього піке? Чи розу­міє, де і коли зробив фатальну помилку, яка призвела до май­же нульового результату на ви­борах? Якою буде подальша по­літична доля міського голови Львова?

Про це ми поговорили з до­центом кафедри політології ЛНУ ім. І. Франка, кандида­том політичних наук Любоми­ром Скочилясом.

— Пане Любомире, у чому причина нищівної поразки партії «Самопоміч»?

— Більшість політичних про­єктів у сучасній історії Украї­ни були одноразовими. Вони могли бути успішними на од­них, максимум — на двох вибо­рах. Згадайте «Нашу Україну», яка колись була надпотужною партією, але після програшу Ві­ктора Ющенка зійшла з полі­тичної арени. Так само — елек­торальний успіх ВО «Свобода» у 2012 році, а вже 2014-го ця по­літична сила не змогла потра­пити до парламенту. У такому ж ключі можна розглядати причи­ни поразки «Самопомочі». Ви­борці розчаровуються у таких політичних проєктах. Спочатку пов’язують з ними свої завищені сподівання, але згодом бачать, що ця політична сила не відпові­дає їхнім запитам.

У 2014-му «Самопоміч» на тлі двох потужних партій — БПП і «Народного фронту» — розгля­далася як «третя сила», запит на яку завжди є в українському суспільстві. Андрій Іванович за­просив до списку відомих гро­мадських активістів, лідерів громадської думки. Вони сприй­мались як «нові обличчя», на які у виборців завжди є запит. Тому «Самопомочі» вдалося отрима­ти хороший результат (10,97%). Цей успіх був доволі сенсацій­ним. Але з 2014 року до сьогод­ні люди не побачили якихось особливих досягнень «Самопо­мочі». З іншого боку, поведінка Андрія Садового під час ниніш­ніх електоральних перипетій так само у певному сенсі негатив­но відобразилася на ставленні виборця до «Самопомочі». Спо­чатку ішов на президентські ви­бори, потім зняв свою канди­датуру на користь Гриценка. В результаті ні одне, ні друге не спрацювало на користь Садово­го та його політичного проєкту.

Крім того, ніша «третьої сили» і «нових облич» була жор­стко вибита з-під ніг «Самопо­мочі» і Садового новими проєк­тами — «Слуга народу» і «Голос».

— Якою буде подальша по­літична доля самого Андрія Садового?

— Ще на початковій стадії цьо­го електорального процесу Са­довий бачив себе у політиці на загальноукраїнському рівні. На­віть дозволив собі необережну заяву, що більше балотуватися на посаду мера не планує. Зви­чайно, у політиці, як казав Він­стон Черчілль, тільки дурень не змінює своїх поглядів. Андрій Іванович може дуже легко і про­сто дезавуювати цю свою зая­ву. Тим паче, якихось загальноу­країнських перспектив за станом на зараз для нього не прогляда­ється. Можливо, він взагалі піде з політики і подасться у бізнес, звідки він, зрештою, і прийшов? Принаймні на деякий час.

— Про що свідчить заява Садового, що він залишає по­саду голови партії «Самопо­міч»?

— Думаю, ця заява і означає, що проєкт «Самопоміч» себе вичерпав, і пов’язувати себе з цією політичною силою зараз для Садового немає жодного сенсу. Це або справді перший крок до відходу його з політи­ки, або тактичний хід, завдяки якому Садовий хоче відмежу­ватися від провалу партії з орі­єнтацією на якісь політичні ди­віденди на місцевих виборах і, можливо, з певними міркуван­нями щодо якогось нового по­літичного проєкту чи громад­ського руху.

— Якщо він таки піде на ви­бори мера, то який ваш про­гноз?

— Шанси є досить мінімальни­ми. З іншого боку, все буде зале­жати від того, чи знайдеться для нього гідний конкурент. Тому що усі попередні виборчі успіхи на посаді міського голови Садового були обумовлені не стільки ви­знанням його заслуг, скільки від­сутністю гідної конкуренції.

Як бачимо, ефективно пра­цюють бренди. «Слуга народу» привела у парламент величез­ну кількість депутатів, прізви­ща яких більшості виборців ні­чого не говорять. Голосували за бренд «Слуга народу». Анало­гічна ситуація у Західній Украї­ні, особливо на Львівщині, була із «Голосом». Якщо така тен­денція збережеться на момент проведення місцевих виборів, то проти Садового буде конку­рувати насамперед бренд. Хто опиниться під парасолькою по­пулярного бренду, поки що складно сказати.

— Можливо, Садовому вдасться домовитися із но­вою київською владою про якусь посаду для себе в уря­ді?

— Маю сумнів. Тренд «нових облич» не мав би передбачати призначення на посади людей, які вже були задіяні у політи­ці. Хоча Садовий, можна сказа­ти, до загальноукраїнської полі­тики, крім головування у партії, стосунку і не мав. Народним де­путатом не був, в уряді не пра­цював. Але наразі не бачу яки­хось перетинань між Садовим і командою Зеленського. Тому немає серйозних підстав гово­рити, що це один із реальних сценаріїв.

Коментар для «ВЗ»

Андрій Садовий, міський голова Львова

— Так виглядає, що ви вирішили все ж таки позмагатися за крісло мера?

— Я чинний міський голова. Уся моя увага зо­середжена на тому, щоб якісно керувати міс­том. Після парламентських виборів я зробив заяву, що місто для мене є основним. Тому «Са­мопоміч» має обрати нового керманича. Зви­чайно, я залишаюся членом «Самопомочі», до­помагатиму їй, але місто нині потребує моєї активної участі. Щодо наступних виборів мера. По-перше, невідомо, коли вони будуть. Коли їх оголосять, тоді ми і побачимо всю «палітру», яка складеться на той час. Не можу вам зараз усе розповісти. У мене є таємний план. Але я його озвучу тоді, коли це буде необхідно озвучити. На сьогодні я не дивлюся на майбутні вибори мера. Мене цікавить поточна робота, яка забирає весь мій робочий день.

— Як оцінюєте поразку «Самопомочі» на парламентських виборах?

— Був запит українців на силу, яка буде пред­ставлена по всіх гілках влади, — президент, пар­ламент, уряд. Тому сьогодні є фактично одна людина, яка має всю повноту влади. Треба по­важати цей запит українців. Хтось витратив дуже багато грошей і має мізерний результат. Ми потратили небагато грошей. Ну, не пройшли в раду цього разу. «Самопоміч» буде вчитися бути позапарламентською партією — це також дуже цікавий, новий виклик (тим більше, що нас зараз прийняли в Європейську народну партію). Аналізувати виборчий процес буде цікаво через два-три місяці, коли краще складеться вся «па­літра».

— Чи не було розмов щодо вашої можли­вої посади у новому уряді?

— Мені в цій країні пропонували всі посади, крім посади президента. Посаду президента треба виборювати, а всі інші можна отримати. Для мене в пріоритеті є місто Львів. Робитиму все, щоб Львів мав розвиток і успіх. Львів — міс­то, в яке я закоханий. Я його обожнюю, я люблю львів’ян, для мене працювати для львів’ян — ве­лика честь.

— Чи ваш «похід у президенти» був помил­кою?

— У той час я прийняв рішення, якого вимага­ла ситуація. Спитайте мене через рік-два, тоді можна буде краще побачити. Я мав унікальну можливість поспілкуватися з людьми в різних містах України. Я зміг побачити Україну, провівши серйозний виборчий тур, я показав при­клад, про який українці говорили 23 роки, — що нам треба об’єднатися. Часто ми говоримо про об’єднання, але коли доходить до справи, ми про це забуваємо. Мені приємно, що ми робимо речі, які потім люди будуть ставити у приклад, але для цього потрібен певний час.

— Який маєте зараз настрій?

— Прекрасний, дуже добрий, бойовий. Робо­ти багато, щодня робочі виїзди, у четвер сесія, в п’ятницю виконком…