Разом з хором глядачі на Потьомкінських сходах співали «Їхав, їхав козак містом»

Традиційно Одеський міжнародний кінофестиваль, медіа-партнером якого є канал «Україна», відбувається влітку саме у ті дні, коли Одеса, яку справедливо називають Перлиною біля моря, не жаліє свого сонечка усім гостям. На дев’ять фестивальних днів гостинна Одеса перетворюється на з’їзд зірок світового кінематографа, а центр міста гуляє «аж до рання», бо свято кіно відзначають не лише одесити, а й туристи, актори, режисери, продюсери, музиканти…

Х Одеський кінофестиваль зробив великий крок уперед. Цьо­го року вперше незрячі та люди зі слабким слухом мають можливість пе­реглянути два фільми з програми кі­нофестивалю. Фільм «Мої думки тихі» став доступний з тифлокоментарем, що надало змогу незрячим людям пе­реглянути картину, а стрічку «Чоловік, який купив Місяць» продемонстрували у рамках ОМКФ з адаптованими субти­трами для людей з порушеннями слуху.

В обох випадках покази були ін­клюзивними, тифлокоментар для не­зрячих людей транслювали в окре­мі навушники, які особи з обмеженими можливостями отримували при вході, а адаптовані субтитри було показано на кінотеатральному екрані для осіб зі слабким слухом.

У день народження українського ре­жисера, політв’язня Кремля Олега Сен­цова, якого у серпні 2015 року неза­конно засудили на 20 років, відбулася презентація фільму «Номери». Під час прес-конференції співрежисер фільму Ахтем Сеітаблаєв представив трейлер та розповів про створення фільму. «Коли я прочитав цю п’єсу, вона мені сподоба­лась. Мені здалося, я знаю, про що вона написана, знаю, на чому робити акцент. Ця п’єса нагадала мені саме той жанр драматургії, яким я дуже захоплювався під час навчання в театральному виші, так званий «театр парадоксу», — сказав Ахтем Сеітаблаєв.

А цьогоріч фестивалю виповнилося десять років, тож і програму від само­го початку обіцяли насичену сюрприза­ми. Серед сюрпризів обіцяли зустріч з французькою зіркою світового масшта­бу Катрін Деньов. Однак, як з’ясувалося, актриса прилетить лише у переддень закриття кінофоруму, проведе майстер- клас і на урочистій церемонії закриття отримає чергову нагороду. Це буде ста­туетка «Золотий Дюк» — за внесок у роз­виток світового кінематографа.

Однак одну статуетку «Золотого Дюка» за внесок у кіномистецтво на кі­нофестивалі вже вручили: на відкриття прибув спеціальний гість — британський режисер театру і кіно, відомий письмен­ник і режисер Майкл Лі. На фестива­лі британська зірка, семиразовий номі­нант на «Оскар», п’ятикратний лауреат премії BAFTA, лауреат премії за кращу режисуру і головну нагороду фестивалю — Palme d’Or, а також володар «Золотих левів» у Локарно представив мініретрос­пективу своєї фільмографії.

На мою думку, найзірковішою гостею фестивалю стала американська актор­ка, режисерка і співачка Роуз Макґавен. Три роки тому вона однією з перших за­явила про те, що її зґвалтував Гарві Вай­нштейн, що змінило її життя назавжди. Роуз провела серію майстер-класів і презентувала свій короткометражний фільм «Дон».

«Для мене „Дон“ — це метафора моєї голлівудської кар’єри. Дівчатам з ди­тинства розповідають, якими вони по­винні бути, як повинні поводитися, що повинні відчувати і як повинні мислити. Моя мета — продемонструвати, що коли ви відправляєте таку дівчинку у світ без певних умов, це може призвести до по­ганих наслідків, — сказала акторка і ре­жисерка. — Я пережила багато образ і домагань під час зйомок, але при цьому завжди грала сильних персонажів. Якщо ти чорнява дівчина зі світлою шкірою, в Голлівуді це автоматично означає, що ти повинна бути або секс-символом, або сильною жінкою, яка жадає помсти. У мене є стрижень, але я досить м’яка лю­дина. І в якийсь момент я задала собі пи­тання: чому я повинна розважати людей на екрані, страждаючи при цьому за ла­штунками?».

Після ролі в серіалі «Зачаровані» (в українському прокаті — «Всі жінки відьми». — Г. Я.) Роуз потрапила у чорний список. «Мені просто не пощастило. Я в цьому не була винна. Дуже шкода, тому що мені здається, я непогано виконую свою роботу. Але мені пощастило — я пи­сала книгу, записувала альбом. Мені є чим зайнятися».

Уже стало традицією на фестивалі ди­витися фільми не лише у залі, а й просто неба. Щорічно під час Одеського міжна­родного кінофестивалю десятки тисяч глядачів збираються на легендарних По­тьомкінських сходах і насолоджуються унікальним перформансом — кінопока­зом просто неба. Саме тут, традиційно у другий день фестивалю, демонструють­ся світові шедеври німого кінематогра­фа у супроводі симфонічного оркестру. Цього року, окрім супроводу оркестру, чорно-білий німий фільм американ­ських кінематографістів «Козаки», що вийшов на екрани у 1928 році, «озвучу­вав» ще й хор. Коли хористи заспівали «Їхав, їхав козак містом…», уся кілька­тисячна одеська публіка підхопила і собі цю пісню.

Ще однією «родзинкою» фестивалю стала презентація першої серії філь­му українських та латвійських кінематографістів «Маркус». Вперше до виробництва вітчизняного продукту — багатосерійної мелодрами, створеної на замовлення каналу «Україна», долу­чилися кінематографісти з Латвії. Зйом­ки стартували наприкінці травня у Ризі, а завершитися мають до кінця липня у Києві. За словами продюсера картини Наталії Стрибук, у фільмі йдеться про важку для усього світу тему — викра­дення дітей. Ідея серіалу народилася в Україні, а латвійська сторона підтрима­ла цей проєкт. Це перший досвід копро­дукції для Латвії. На прем’єрний показ однієї серії на Одеський кінофестиваль з Латвії прибули і виконавці головних ролей — Ріхард Леперс, відомий укра­їнським глядачам за головною роллю у фільмі про Чорнобильську катастро­фу «Чорна квітка» (інтерв'ю з актором читайте в одному з наступних номерів «ВЗ». — Г. Я.) та 11-річний Олександр Нейкенс. Він вже має досвід роботи у рекламі та епізодичну роль у голланд­ському серіалі.

Одеський ювілейний кінофести­валь цього року відкрився 12 липня і вкотре став причиною кепкувань і у соцмережах, і у ЗМІ. І тут не йдеть­ся про добір фільмів чи проведення свята кіно у цілому. Народ «приколю­ється» з червоної доріжки кінофес­тивалю, хоча заздалегідь зірок по­передили про відповідний дрес-код. Точніше, кепкують не із самого ки­лима, а з деяких зірок, які вийшли на нього у вбранні, що викликало сміх і неординарні коментарі.

Деякі пані дозволяли собі вийти без спідньої білизни, а дехто, мабуть, за­був, що нічна сорочка для спання, а не для дефіле червоною доріжкою. Здиву­вали мене ще й артисти (не знаю, прав­да, яких театрів), котрі з’явилися майже у балетних пачках. А деякі пані у поваж­ному віці демонстрували відвертий не­смак. Попри те, що не розуміли, що не варто одягати сукню з розрізом «до печінки» і виставляти напоказ кістляві ноги, то ще й босоніжки повитягали з ба­бусиних скринь, прикрашені пір’ям неві­домої птахи.

Журналісти, які стояли навпроти фес­тивального банера, просили ту чи іншу знаменитість зупинитися і сказати кіль­ка слів. Була шокована, коли телевізій­ники пропустили улюбленицю україн­ських глядачів акторку Римму Зюбіну. І прогледіли, що доріжкою скромно про­йшла зірка Голлівуду Роуз Макґавен. На­томість знаменитого «підрахуя» Сергія Ківалова тележурналісти «розривали на шматки». Так виглядало, що «підрахуй» тут зірка номер один…