«Хочете кілограм — нате! Хочете тонну? Та будь ласка!»

Осінь — пора збирати щедрі врожаї. Однак, як виявилося, на ринку існує чимало проблем стосовно реалізації аграрної продукції. Для того, щоб дослідити ситуацію «зсередини», Львівська ОДА організувала виїзд журналістів на одне з фермерських господарств.

«Ярко» — фермерське господар­ство, що займається вирощу­ванням городини й садовини. Уже протягом двох тижнів там акція: кожен може придбати зібрані власноруч яблука за гуртовими цінами виробника. Наша компанія з восьми осіб, озброєна мікрофонами, камерами, блокнотами й пакетами для плодів, вирушає за межі Львова. Пункт призначення — Звениго­род Пустомитівського району.

Кілька кілометрів ґрунтовою доро­гою, обабіч розкинулися акуратні лат­ки полів. Біля чималого саду (9 га) нас гостинно зустрічає засновник фер­мерського господарства Ярослав Кардаш (на фото). Ведучи групу поміж рядів яблунь, чоловік розповідає: «Са­дом займаюся з 2003 року. Посаджено кільканадцять різних сортів яблук, почи­наючи від літніх і закінчуючи зимовими. Одними з найвідоміших сортів є „Ґала“, „Аріва“, „Ґлостер“, „Ґолд“, „Топаз“. У промислових садах рідко садять таку кількість сортів. Я сам біолог за фахом, мене завжди цікавило різноманіття. Тут у нас не було поширене садівництво, але дуже хотілося випробувати сорти, дізнатися, які для цієї території найбіль­ше підходять».

Садівництво — це не просто посадити дерева, і хай собі ростуть та плодоно­сять. Це складна праця багатьох років, невпинні дослідження в аграрній галузі, готовність до ризиків і несподіванок, пов’язаних з природними умовами й ринком збуту.

Пан Ярослав пояснює: «Клімат у нас досить непростий. Сьогодні тут чудо­во, але взимку цю територію „проши­вають“ холодні східні вітри. Це важко переносять сорти, які люблять багато тепла й сонця. Не рекомендував би садити „Ґолден делішес“ (відомий як „яблуко-груша“), „Ранет Семиренка“, бо тут вони не хочуть рости. Хороши­ми є так звані імунні сорти — стійкі до парші й борошнистої роси, що до­зволяє максимально уникати хімічних засобів для захисту рослин. Два роки поспіль були пізні заморозки, зав’язь осипалася. На жаль, лише те, що зали­шилося після заморозків, давало не­численні плоди. Цьогоріч погода була сприятлива, урожай хороший. Хоча сад, як для інтенсивного, уже старий. Відплодоносив він 15 років. Це опти­мальний час, після якого рекомендо­вано проводити реконструкцію».

Дерева й справді старі, це видно навіть непрофесіоналу. Попри це, гіл­ки ледь не ламаються від величезної кількості (й непоганої маси) яблук. Попередньо з’ясувавши смаки сортів, обираємо ті, що найбільше до вподо­би. Плоди самі падають у руки, черво­нобокі, соковиті й великі (у середньо­му — 300−350 грамів кожне). Господар допомагає наповнити пакети, відра та ящики і розповідає: «Акція виникла спонтанно. Вийти цього року на ринок зі своїм товаром — проблема, бо в ін­ших господарств теж хороші врожаї. Я хотів запропонувати людям можли­вість приїхати й нарвати собі яблук до кольору й до вибору! Це ще й гарний активний відпочинок. Можна приїж­джати й у вихідні — ми відкриті. Щоб люди мали змогу спробувати весь асортимент яблук, ми спеціально не зривали повністю деякі сорти. Та й лі­міту немає: хочете кілограм — нате! Хо­чете тонну? Та будь ласка! Акція три­ває близько двох тижнів. За цей час, може, 15 людей зголосилося, як пра­вило, у вихідні. Я віддаю яблука по 6−8 грн. за кілограм, залежно від розміру й сорту. Можна не рвати плоди, а взяти собі вже зібраних».

Пан Ярослав найманих робітників не тримає. З великою господаркою йому допомагає сім’я (має семеро дітей, старша донька живе за кордоном).

Поруч з нами, сумлінні й неспішні, працюють звенигородці. Пані Валенти­на Каганяк рве яблука для дітей, онуків. Беруть повні мішки, на цілу зиму. Зазна­чає, що багато людей приїжджають по фрукти з міст, адже купувати за ціною від виробника вигідніше. Та й упевнені, що все тут натуральне, своє.

Екологічності тут справді приді­ляють багато уваги. Коли ми з ост­рахом поглядали на яблука, боячись скуштувати, пан Ярослав з усмішкою запевнив, що вони абсолютно чисті й не зашкодять. Хочу додати від себе — вони ще й неймовірно смачні! Просто смак дитинства, налитих сонцем дарів осені. Додому назбирала два пакети яблук.

«Я їздив Європою і з’ясував, що тема обробки дерев хімічними засобами для захисту дуже актуальна, — каже фер­мер. — Але я, як біолог і еколог, стара­юся вирощувати натуральний продукт. Ми використовуємо біологічний захист і добрива. На сьогодні ще не маємо сертифікації як органічне фермерське господарство, бо вже потрібно здій­снювати реконструкцію садів. Але все в процесі».

Ще одною великою проблемою са­дівника є відсутність сховищ. Яблука вкладають у кагати, накривають агро-волокном. Не найкращий вихід з поло­ження, але поки що так.

Яблук просто не злічити! Зрозуміло, всі не вдасться продати, та й акція не повністю вирішить проблему. Ми поці­кавилися, чи є великі фірми-заготівель­ники, які купують яблука на переробку, наприклад, на соки. «На жаль, у цій галу­зі процвітає монополізм, — відповів фер­мер. — Маємо тільки „Яблуневий дар“ на Городоччині. Цього року фірма купує яблука по… гривні за кілограм. Розумі­єте, якщо наймати людей, оплачувати збір плодів, а в результаті отримувати копійки, то господарство стає нерента­бельним».

Хотілося б, щоб садівництво в Україні розвивалося, а такі акції про­водилися у формі свята, а не через безвихідь… Ярослав Кардаш каже: «Сподіваємося виключно на власні сили. Свого часу велика державна до­помога була, коли закладали сади. Тоді діяв 1% збір на розвиток садівництва, виноградарства, ягідництва, хмеляр­ства. За рахунок тих коштів була сер­йозна дотація й підтримка в 2003—2005 роках. Вважаю, ця програма й далі по­винна працювати — для розбудови гос­подарств і виходу з нашою продукцією на світовий ринок».

Олена Мацьків

Фото авторки