«Коли запитують, як зробити успішну кар’єру, кажу: вступити до Львівського університету, прожити у страшному гуртожитку, працювати над собою і… стати головою обласної ради»

— Пане Олександре, це наша перша з вами розмова тет-а-тет. Тому почну здалеку, тобто з подій трирічної давнини, коли ви очолили раду. Вас обрали головою на безальтернативній основі. Для мене досі залишається загадкою, чому вибір тоді впав саме на вас? Чому ніхто не склав вам конкуренції?

— Ніхто на це місце і не претендував. Напевно, я найбільше хотів бути головою облради. Фракція БПП мене одностайно підтримала. Зрозуміло, за результатами виборів найбільша фракція мала пропонувати свою кандидатуру. Вдалося навіть порозумітися із «Самопоміччю». Ми створили коаліцію, куди увійшли БПП, «Громадянська позиція», «Самопоміч», «Народний контроль» і Народний рух. Потім «Самопоміч» перейшла в опозицію.

— Чому інші депутати від БПП не хотіли очолити раду? Не такі амбітні, як ви?

-Т реба вміти працювати, мати відповідні навички. Я мав за плечима майже п’ять років роботи заступником голови ОДА (з 2005 до 2008 р. головою був Петро Олійник. — Авт.). Тобто добре уявляв роботу в органах державної влади. Думаю, був найбільше готовий.

— Чим ця посада для вас була такою привабливою? Коли з'явилися такі амбіції?

— Десь в середині 2014 року, за рік до виборів.

— Внаслідок політичних домовленостей першим заступником голови облради стала представниця «Самопомочі» Парасковія Дворянин. Але з нею ви не спрацювалися. 2017 року її усунули з цієї посади. Це було зроблено не у найвишуканіший спосіб. Чи коли йдеться про політичну доцільність, про мораль не варто говорити?

— У політиці часто доцільність переважає високі моральні матерії. Якщо говорити про конкретний випадок, то «Самопоміч» в якийсь момент перестала голосувати майже за все, що слухалося у залі. Тому учасники коаліції поставили питання руба: якщо «Самопоміч» демонстративно усувається від процесів в облраді, ні за що не голосує, то де-факто вже не є учасником коаліції. При цьому фракція має першого заступника і трьох голів комісій. Неодноразово про це говорили і з представниками фракції, і з Параскою, і з Садовим. Казали їм, що, може, варто змінити вектор.

— Що означає змінити вектор?

— «Самопоміч» тоді почувалася у силі. Мали рейтингового потенційного кандидата у президенти…

— Тобто у них була ейфорія від політичних успіхів… І ви їх опустили на грішну землю.

— Їхні депутати не жили питаннями ради. При цьому їх усе не влаштовувало. Доходило до того, що на нараді домовляємося, а в залі фракція «Самопомочі» раптом голосує проти. Чому проти? Виявляється, голова фракції Інна Свистун, яка в раді бувала не часто, сказала голосувати проти. Розумію, що, може, і неправильно посередині каденції змінювати першого заступника. Ми просто не чекали, що вони аж настільки будуть негнучкі у більшості питань, які рада слухає. Як наслідок, рада увійшла у штопор.

Останнім часом депутати від «Самопомочі» взагалі перестали ходити на сесію. Їм нецікаво сидіти в залі. Параска так себе і не знайшла в жодній комісії. Не склалося у неї з політичною кар’єрою…

— Парасковія казала, що її позбавили посади, оскільки відмовлялася брати участь у непрозорих, на її думку, схемах розподілу бюджетних коштів. Зокрема грошей на мікропроекти чи коштів з фонду Державного регіонального розвитку. Вона казала, що 40% цих коштів йшли на округи братів Дубневичів (Ярослав і Богдан Дубневичі — народні депутати. — Авт.). Наприклад, на ремонт даху школи у Зимній Воді, це округ одного з братів Дубневичів, в 2016 році було передбачено 6 млн. грн. Натомість не знайшлося жодної копійки на об'єкти у Сокалі, Новому Роздолі, Бориславі та інших депресивних районах. Вважала такий розподіл коштів несправедливим і відмовлялася підписувати відповідні папери.

— Поки працювала першим заступником, якщо пам'ять мені не зраджує, все підписувала. У тому числі протоколи, про які ви згадуєте. Не буває у подібних розподілах абсолютної справедливості (і така ситуація не тільки в нашій області), щоб на кількість адміністративних одиниць пропорційно поділити суму, яка передбачена держфондом розвитку. Є особливість проектно-кошторисної документації. Крім того, зрозуміло, що впливові і активні депутати, які є членами бюджетного комітету, впливають на ті процеси.

— Але, погодьтесь, дивно, коли на один район йде 40% бюджету, а на інші — нуль?

— Останній приклад — Львівський обласний клінічний перинатальний центр. Торік левова частка ресурсу — і обласного, і державного, майже 80 млн. грн., пішла туди. Його як рахувати? Як округ Добродомова? Як несправедливий розподіл коштів? Це неконструктивний підхід.

— Оскільки вже прозвучало прізвище братів Дубневичів… Я так розумію, що коли Ярослав Дубневич був депутатом облради, ви здружилися. Коли вирішив балотуватися до Верховної Ради, запропонував, аби ви пішли в його штаб..

— Зараз вже не можу пригадати, хто кому запропонував. Це була співпраця, як на мене, корисна для обох сторін.

— Але не він пішов керівником вашого штабу, а ви стали керівником його штабу.

— Бо я не мав амбіцій балотуватися до Верховної Ради. А він мав.

— Нагадаємо, це був 2012 рік, коли кандидати від Об’єднаної опозиції на Львівщині перемагали «в одні ворота». Єдиний округ, де переміг кандидат не від Об’єднаної опозиції, — це власне округ Ярослава Дубневича…

— Ярослав чесно виграв ті вибори, хто би що не казав. У новообраній Верховній Раді записався в опозиційну на той час фракцію «Удар» і до кінця, включно з Майданом, був в «Ударі». Жоден з закидів про його можливі політичні маневри не справдився. Просто вже є тавро, поставлене певними журналістами, що Дубневичі — це абсолютне зло. Брати Дубневичі, через те, що не є надто публічними особами, не дуже активно це спростовують. Але політично що Богдан, що Ярослав поводяться у Верховній Раді цілком правильно.

— Я не вважаю, що брати Дубневичі — абсолютне зло. Я взагалі про інше. В інтерв’ю у 2015 року, коли вас запитали, на яких умовах співпрацюєте з Ярославом Дубневичем, відповіли, що у вас з ним політичні розрахунки. Розрахувався?

— (Сміється. — Авт.) Думаю, треба його спитати, чи має ще зі мною розрахуватися. Всупереч уявному враженню, я спілкуюся з Богданом і Ярославом досить рідко. Значно частіше спілкуюся з іншими народними депутатами.

— З ким, наприклад?

— Наприклад, з Оксаню Юринець.

— Але ж ви розумієте, що вам постійно будуть закидати зв'язок з Дубневичами, звинувачувати у залежності від них…

— У раді навіть стійкі прихильники цієї версії після багатьох голосувань, які йшли урозріз з інтересами певних осіб, переконалися у моїй самостійній позиції. Наприклад, була історія із формуванням перспективного плану Пустомитівського району. Його сформували на основі 6−7 громад, а не однієї громади, хоча було відповідне побажання…

— І якою була реакція?

— Був дзвінок. Я сказав, ми так вирішили, по-іншому не буде.

— Згадайте останній конфлікт з народним депутатом, який вам зателефонував, бо був незадоволений розподілом коштів на його округ…

Ос — танній незадоволений дзвінок був через те, що начебто я обстоюю пункт пропуску на кордоні не там, де округ цього обранця. Пояснив йому, що є транспортне плече, і воно вигідне області саме у тому місці.

— На цій посаді ви нажили собі більше корисних друзів чи ворогів?

— Так чи інакше доводиться людям відмовляти. Вчора заходив чоловік, каже, є комунальне підприємство, воно вам може знадобитися, я його підніму, але допоможіть зробити дах. Я пояснюю, що зараз у пріоритеті ремонти військкоматів тощо.

— Як часто приходять люди з подібними питаннями і при цьому пропонують вам хабар чи відкат? Тільки не кажіть, що такого немає.

— Люди приходять різні і з різними пропозиціями. Недавно прийшла людина, вийняла пляшку, поставила мені на стіл і попросила працевлаштувати.

— Працевлаштування за пляшку? Чи пляшка — для початку розмови? А куди хотіла працевлаштуватися?

— В апарат ради.

— Невже в апараті ради робота настільки приваблива і грошовита?

— У нас високі зарплати. В середньому — 10 тисяч на руки. (Запитує свого прес-секретаря, скільки отримує «на руки»? Відповідає, що 15 тисяч. — Авт.) Я отримую 24 тисячі гривень «на руки». Це вже після останнього підвищення, яке було три місяці тому.

— Вистачає цих грошей на гідне життя ?

— Дружина заробляє близько десяти тисяч гривень. Вона кандидат наук, викладає психологію у двох вузах — в Академії держуправління і в Університеті внутрішніх справ. Тож якось даємо собі раду…

— Яку найдорожчу річ дозволив собі голова облради останнім часом?

— Торік купили машину КІА за 24 тисячі доларів. Продали стару за 10 тисяч та додали з тих заощаджень, що сім"я має «на чорний день». Рік тому у нас народилася третя дитина — дівчинка, тож сім'я потребує вже більшої машини.

— А окрім машини?

— Півтора року тому подарував дружині гарну прикрасу з нагоди захисту кандидатської за 30 тисяч гривень.

— Собі щось купили? Чим себе балуєте?

— Належу до людей, які надають перевагу функціональним речам. Для себе придбав річний абонемент у «Спортлайф». Маю тренера з плавання — за одне заняття плачу 300 гривень. Це називається — себе побалувати. Займався 2−3 дні на тиждень, з липня зробив паузу, бо простудив вухо на Шацьких озерах.

Я, на жаль, маю проблему з зайвою вагою. Специфіка роботи така, що складно підтримувати режим харчування. Вирішив у п'ятницю робити «розвантажувальний день» — не їсти, лише пити. Але і це не дуже допомагає. При хороших розкладах маю вагу 110 кг, зараз — майже 130. Трохи розпасся (Сміється. — Авт).

— Цього літа лише у Шацьку відпочивали?

— Ще на три дні, на мій день народження (16 червня) їздили у Туреччину. Погуляли по Стамбулу.

— Повернемося до серйозніших питань. У травні-червні під обласною радою відбувалися масові протести медиків, які незгідні із реформуванням психіатричної служби у Львівській області. Облрада планує реорганізувати Львівський обласний психоневрологічний диспансер, що на вул. Коциловського, об’єднати його із психлікарнею на Кульпарківській. Обласний дитячий психоневрологічний диспансер хочуть перевести у дитячу «Чорнобильську» лікарню. Долю вивільнених приміщень на вул. Коциловського (дорослий диспансер) та на вул. Ольги Басараб (дитячий) рада планує продати?

— З дитячим психдиспансером ситуація проста: є 1200 амбулаторних карток, тобто на рік диспансер обслуговує 1200 хворих дітей. А працівників там майже 100. Це питання рано чи пізно треба було вирішувати, наша каденція разом із департаментом охорони здоров’я до цього прийшла. Щодо дорослого диспансеру — там є розуміння, що у такому вигляді, як зараз, він працювати далі не буде. Будь-яка реорганізація — це болючий процес, який зачіпає чийсь інтерес. У когось було тепле насиджене місце, а ми раптом в їхнє давно сформоване життя вносимо роздрай. Зрозуміло, вони не хочуть нічого змінювати. Але якщо не робити реформ, то ніколи не будемо мати коштів на розвиток. У нас один бюджет на всіх, іншого немає.

— Якою буде економія внаслідок реорганізації?

— Помножимо 100 людей (середня зарплата 7 тисяч) на 12 місяців. А при реорганізації залишиться половина колективу, навіть менше. Це кажу про дитячий психдиспансер. З дорослим диспансером, який переведуть в обласну психлікарню на Кульпарківську, буде складніше, там доведеться скоротити чоловік 30 персоналу і бухгалтерії.

— Як це позначиться на хворих, на якості надання медичних послуг?

— Рівень надання медичних послуг у Західноукраїнському медичному центрі (якщо говоримо про дитячий психдиспансер) однозначно вищий, ніж у диспансері на Драгоманова.

Щодо продажу цих приміщень. У нас є приклади успішних приватизацій, значно успішніших, ніж проводить Львівська міська рада. У бюджет розвитку потрібні гроші на відбудову освіти, охорони здоров’я і культури. Іншого способу знайти гроші всередині галузі — в тому числі позбутися надлишкового майна — немає.

— Як багато того надлишкового майна? Обласна рада ініціювала масштабний переоблік усіх приміщень.

— Вже все обліковано. Маємо всього 800 тис. квадратів власного обласного майна.

— Яка доля Львівського обласного фізкультурного диспансеру? Теж дуже гарний палац на вул. Мельника.

— Фізкультдиспансер міститься в однозначно непристосованому приміщенні. Це вілла, а не диспансер. Керівник — пан Середа — це, Богу дякувати, розуміє. Доля приміщення поки що не вирішена. Але те, що фіздиспансер потребує іншого приміщення, не викликає сумніву. Але наразі працюють там…

— Яке майбутнє чекає на кінотеатр «Львів» у Стрийському парку?

— В обласній власності залишився цей єдиний кінотеатр. На жаль, жодна концепція, яку пропонували потенційні інвестори, не мала підтримки депутатів. Поки що перспективи не бачу. Багатьом пропонували взятися за нього. Зокрема УКУ…

— Туристичний транспорт, який курсує у Львові, на ніч паркується у гаражі Львівської обласної ради. На яких умовах?

— Якщо говоримо про чудо-поїзд, то у них немає іншої можливості паркуватися, бо це дуже габаритний транспорт. Ну де їм ночувати? Звичайно, за цю послугу платять комунальному підприємству, яке завідує гаражем. Скільки? Не знаю…

— Поговоримо трохи про вас. Перед цим інтерв’ю я розмовляла з декількома людьми і просила їх охарактеризувати Олександра Ганущина, назвати ваші позитивні та негативні якості. Серед позитивних рис — напористий, наполегливий, працьовитий, доводить справу до кінця. Цікаво, що ці позитиви дехто вважає і негативом. Мовляв, за цим бачить особисту вигоду, може «переступати через людей». Одне слово, енергійний та здібний, але вельми непростий хлопець.

— Мені останнє подобається…

— Тобто вважаєте таку характеристику справедливою?

— Моя матінка привезла мене до Львова 31 серпня 1994 року. Мене поселили у найгіршу кімнату в гуртожитку. З того часу все, чого досяг, здобув лише завдяки напористості та працьовитості. Як кажуть, сам себе зробив. Тому всі ті характеристики, думаю, мають право на життя.

— А яким ви були підлітком?

— Я один син у сім’ї. Ми жили в одноповерховому будинку у Рахові, де я мав свою кімнату з окремим входом. Вчився я дуже добре. У 1991 році батько збудував другий поверх, де і я мав дві кімнати. Гуртожиток був для мене шоком. Мабуть, проживання у тих умовах дало потужний поштовх у житті (Сміється. — Авт.) .Коли часом запитують, як зробити успішну кар'єру, кажу: треба вступити до Львівського університету, прожити у страшному гуртожитку, працювати над собою і… стати головою обласної ради.

— Яка риса характеру вам особисто найбільше імпонує?

— Напевно, працьовитість…

— А що у собі не подобається?

— Буваю складним у спілкуванні. Особливо, коли злий і недобрий.

— Це правда. Мені також казали, що ви буваєте грубим з людьми, навіть зверхнім.

— Демонів не завжди вдається приборкати…

— Якою бачите свою політичну перспективу? Чи плануєте у наступній каденції зберегти за собою крісло голови ради?

— У 40 років політичну кар’єру не згортають. Але на наступні парламентські вибори не збираюся.

— Чому?

— Тому що розумію, як виглядатиме новообраний парламент у 2019 році. Понад третина складу — будуть представники «Опоблоку» та їхні союзники. Не хочу бути у такій Верховній Раді. Але, думаю, це буде переломний парламент. Сподіваюсь, потім вдасться досягти суспільного консенсусу. І в парламент будуть йти не тільки заради недоторканності. З'явиться більше людей, які хочуть займатися законотворенням на професійній основі. Такий парламент мені більше імпонує.

Довідка «ВЗ»

Олександр Ганущин народився 16 червня 1978 року в місті Рахів Закарпатської області. У 1999 році закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка, географічний факультет. Працював охоронцем, помічником зварника. У 2005 році закінчив Львівський регіональний інститут Національної академії державного управління, факультет державного управління та місцевого самоврядування.

У березні— вересні 2005р.— начальник відділу забезпечення роботи. У жовтні 2005— 2007р.— керівник апарату з кадрового резерву Львівської обласної державної адміністрації. У 2007—2009р.— заступник голови— керівник апарату Львівської обласної державної адміністрації.

У березні— липні 2013р.— головний консультант по зв'язках із органами місцевого самоврядування та органами державної влади ТзОВ «Юридична компанія «Кватро-Консалтинг». З 2013 року— головний консультант зі зв'язків із органами місцевого самоврядування та органами державної влади адвокатського об'єднання «Матвіїв і партнери».

З 2006 року— депутат Львівської обласної ради. З 2014 року— один з засновників ГФ «Народна Самооборона» Львівщини.

З 18 листопада 2015 року— голова Львівської обласної ради. Обраний від Блоку Петра Порошенка.

Дружина — Ганущин Соломія. Має двох доньок і сина.

Розмовляла Наталія БАЛЮК