«Кофе „амерікано“ з мілком, пожалуста»…
Чому вивісок іноземними мовами на вулицях Львова — як бур’яну на городі?
Нещодавно я показувала пам’ятки архітектури міста Лева 83-річній пані Юстині та її 26-річній онуці Сюзанні з Чикаго (США). Народилася пані Юстина у Галичині перед Другою світовою війною. Коли їй виповнилося 12 років, разом із батьками виїхала в Європу, звідти — за океан. Останній раз до міста свого дитинства приїздила років з десять тому. Родини тут не має.
Ми домовились зустрітися на початку вулиці Степана Бандери. Разом з гостями рушили до храму Святих Ольги та Єлизавети, що на Привокзальній. За кілька метрів у вічі впала назва кав’ярні іспанською мовою — Casa Burrito.
— Чому вивіска іспанською без українського перекладу? — здивувалася американка.
Згодом наш погляд прикипів до ще однієї незвичної назви кав’ярні — Рalyanytsia (старовинне українське слово — латиницею). Вітрина «пропонувала» bakery, breakfast і lunch. З кожним нашим кроком пані Юстина дивувалася все більше, бо назв крамниць, салонів краси, перукарень, барів, ресторанів іноземною мовою на вулиці Степана Бандери не бракує. Beauty Market, Apple House, Stock City…
Ближче до пам’ятника українському націоналістові від таких вивісок аж в очах рябіло: Cat Cafe, Burgers Kiosk, la Creperie, Daisy… Зупиняємось біля піцерії. Читаємо Pizza, а на віконному склі напис «super бульба» (слово англійською, слово українською).
— Інтегруєтеся в европейське суспільство? — запитала пані Юстина і помітно знітилася.
Я і раніше бачила всі ці іноземні вивіски з вікна автобуса, бо щодня цією вулицею їжджу в редакцію. Та ніколи раніше їх не рахувала. А тут… Поки з гостями Львова дійшли до храму Святих Ольги та Єлизавети, на вулиці Бандери і площі Кропивницького нарахували аж… 27 вивісок іноземними мовами. Чи то власники магазинів один перед одним своїми лінгвістичними знаннями вихваляються, чи, може, львів’ян таким чином іноземних мов навчити хочуть. Незручно стало, що поруч із громадськими закладами в європейському стилі — будинки з аварійними балконами та облупленими стінами, з яких сиплеться штукатурка.
— Давайте вип’ємо філіжанку кави! — запропонувала Сюзанна і показала на кнайпу, вивіска та вітрина якої також красувалися іноземною.
— Do you speak English? — питає у бармена.
— По-англійськи? Ну, хіба на побутовому рівні, — чуємо у відповідь.
Але англійською не міг ані запропонувати страви, ані вказати суму замовлення. Тим часом до кнайпи заходить чоловік — і до бармена: «Мені — кофе „амерікано“ з мілком, пожалуста». В одній фразі — слова з трьох мов.
— З яким саме мілком, добродію? — цікавлюся у відвідувача.
Тицяє пальцем у вітрину. Читаю. Отже, перехожим пропонують випити у кнайпі coffee with milk. У перекладі з англійської — каву з молоком.
— Розмовляєте англійською? — цікавлюся у чоловіка.
— Ні, — каже, — мені студенти на вулиці переклали.
В англійських вивісках трапляються і помилки. Вітрина кіоску «Свіжий хліб», наприклад, «пропонує» покупцям coffe і tee каву і чай. Власники кіоску хоча б у словник заглянули! Бо слова «кава» і «чай» англійською пишуться ось так: coffeе і tea.
Коли з гостями прийшли на Краківський ринок (пані Юстина хотіла вибрати вишиванки для своїх колежанок в Америці), нашому здивуванню не було меж. Вивіска над крамницею «Жіночий і чоловічий одяг» пояснювала покупцям, що увесь крам — Made in Turkey. А на магазині «Одяг» вивіска тлумачила, для кого саме там продають одяг. Отже — для Men і Women (чоловіків та жінок).
— Чому і тут англійською? — невдоволено знизує плечима пані Юстина.
— У нас, пані, тепер англійську у школах з першого класу вчать, — каже бабуся, яка біля цієї крамниці продає картоплю, буряки, петрушку.
— А що зробиш?! — приєднується до розмови її односельчанка. — Певно, мода зараз на все іноземне…
Ближче до обіду пані Юстина запропонувала пообідати в центрі Львова. Ми шукали наші національні страви: борщ, вареники, галушки, деруни, а нам усе частіше пропонували піци, чізбургери, сендвічі, а ще — grill, beer, meat, frutti di mare…
Повірте, я тільки за те, аби досконало знати одну, навіть кілька іноземних мов. Адже, як писав Гете, «скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина». Але ми так добре засвоїли Шевченкове «і чужому научайтесь…», що аж перегинаємо палицю. Чому ж свого почали цуратися?
