Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Поєднує творчу уяву з інженерним хистом

  • 10.07.2018, 17:40
  • 1 646

Автор пам’ятників козацькому отаманові Іванові Підкові Петро Кулик відзначив 85-річний ювілей

Петро Кулик прийшов у нашу культуру на зламі 60−70-х років. Не належить до митців, обласканих долею та офіційним визнанням. Його, радше, вважають таким собі опозиціонером. Незважаючи на утиски, а іноді й вороже ставлення, не зрадив ідеалів національного мистецтва.

Cкульптор Петро Кулик відзначив свій 85-ий рік народження (фактично народжений 7 липня 1933 року у Німстові Любачівського повіту, Надсяння; за паспортом — 1 січня, оскільки заїжджа працівниця ЗАГСу не зрозуміла назви місяця «липень»). Походить з багатодітної селянської родини: у сім’ї було дев’ятеро дітей — шестеро хлопців та троє дівчат. Про свої перші творчі спроби згадує з гумором: «На сільській дорозі влітку там було багато пороху, який у дитячі роки вважав ідеальним матеріалом для реалізації своїх фантазій. Чому мене потягнуло до такого дивного заняття? У кількалітньому віці отримав травму. Рана залишила на чолі ледь помітний слід і водночас тяжке ускладнення. Років з десять не міг вільно говорити. Довелося вдатися до іншого способу комунікації. Полюбляв усамітнюватися і малювати все те, про що хотів, але не міг сказати. На клаптях паперу, уламках дикти, а часом просто на дорозі».

Юнакові довелося вповні напитися з гіркої чаші повоєнного лихоліття. Спершу пізнати вогонь боротьби за рідну землю, оселю, відповідальність за рід та родину, а згодом разом із земляками — відчути «принади» операції «Вісла». 1945 року був виселений з батьками Анною та Іваном, сестрами Марією та Наталією, Братом Йосипом (будівничим церкви в Зарваниці, Тернопільщина) у підрадянську Україну, в село Скородинці біля Чорткова, на Тернопільщині.

Після закінчення Чернівецького художнього училища (1949−1952 роки), відповідно до тогочасної політики «вимішування народів», хлопця скерували на Кучинський завод (Підмосков'я). Його скульптурні роботи прикрашають московські готель «Україна» та університет ім. М. Ломоносова (Росія).

Після армії (за сприяння колись репресованого режисера Панаса Карабіневича) в 1957—1959 роках продовжує творчу працю у Чортківському районному будинку культури (розписи будинку, декорації до вистав, скульптури Т. Шевченка, І. Франка). Згодом у Львові, зупинившись у земляків-переселенців у Рясній, починає працювати на Львівській скульптурній фабриці. 1960 року доля звела його із Софією Караффою-Корбут. Мисткиня якраз готувала до Києва свою творчу роботу «Піонерське літо» (9 керамічних розписаних медальйонів-пластів). Численні спроби приготування глиняної основи під розпис спеціалістам фабрики ніяк не вдавалися — моделі після відпалу тріскали. Петро вирішив цю проблему: зволожив попередньо форму, знайшов спосіб, як забезпечити звільнення моделі від бульбашок повітря при висушуванні — і випалювання пройшло вдало. Пані Софія оцінила його винахідливість і наполягла, аби Петро продовжив навчання у Руднівській вечірній середній школі.

Під її керівництвом він готувався до вступних іспитів з композиції, й 1960 року став студентом Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва.

Скульптура для Петра Кулика не лише мистецьке покликання, а й своєрідний спосіб мислення і пізнання світу. Взявся за відтворення у камені героїв так званої червоної дванадцятки — молодих хлопців з Прикарпаття, над якими польська влада у 20-х роках влаштувала показовий суд. Вдалося встановити пам’ятник лише одному з них — січовому стрільцеві Степанові Мельничуку (Івано-Франківськ — 1968 рік).

Безкомпромісність скульптора породжувала негативне ставлення до нього номенклатури, спонукала до замкнутого, майже аскетичного способу життя.

Після спорудження пам’ятника воїнові у селі Жовтанці Жовківського району на Львівщині (який не вкладався у радянські стереотипи, натомість нагадував поставу січового стрільця) за розпорядженням партійного функціонера Валентина Борисенка перестав отримувати державні замовлення на виконання робіт. Через це довелося шукати підробітків. Так з’явилися пам’ятники на могилах лікаря Макарухи, батьків математика Остапа Парасюка, письменника Володимира Гжицького, художника Валерія Гнатенка, інженера Володимира Вітрука.

Доля звела його з В’ячеславом Чорноволом — саме Петрові було довірено впорядкування могил батьків політика на Черкащині, скульптор створив і проекти пам’ятників Володимирові Івасюкові та гетьманові Сагайдачному для Самбірщини. Дотриманню історичної правди сприяло тісне спілкування з істориком Ярославом Ісаєвичем.

У 1972 році на в’їзді до Львова із вул. Зеленої — Сихова став на сторожі кам’яний лев роботи майстра. Петро Кулик — автор пам’ят ників козацькому отаманові Іванові Підкові (задум увічнення його пам’яті народився ще 1970 року) у Львові (1982 рік) — місті його підступної страти в 1578 році за згодою Стефана Баторого, в Черкасах (1987 рік — за ініціативи родини Галини та Петра Сизоненків) та в м. Каневі, урочище Монастирок під Чернечою горою

(2007 рік) — на місці його поховання; пам’ятника князеві Василькові Теребовлянському (Теребовля, Тернопільщина — 1997 рік), Іванові Франку (Торонто, Канада — 1992 рік), княгині Ользі та князю Володимиру (Чикаго, США — 1989 рік), Романові Купчинському (с. Розгадів Зборівського району на Тернопільщині — 1996 рік), Петрові Коновалу (с. Кутківці на Хмельниччині — 2000 рік), Степанові Бандері у с. Вербів на Бережанщині (2003 рік), Андрієві Мельнику в с. Воля-Якубова під Дрогобичем (2006 рік), проектів та пам’ятників видатним діячам визвольного руху (зокрема, протягом його перебування у Канаді в 1988—1992 роках), до століття від дня народження Романа Шухевича створив скульптурний портрет Головнокомандувача Української Повстанської Армії Тараса Чупринки.

Для скульптора характерне поєднання творчої уяви з інженерним хистом — точним розрахунком, лаконізмом та обдуманістю конструкції, послідовності її практичного виконання у матеріалі, здатність відчути характер зображуваного (як не згадати дружній шарж на Ірину Калинець…).

Природжений монументаліст, Петро Кулик чудово володіє великими формами, любить працювати з природним каменем. Роботи скульптора тяжіють до витворів трипільської культури та перегукуються з творчістю Олександра Архипенка.

Попри поважний вік, Петро Кулик сповнений творчих задумів — завершив проекти пам’ятників покровительки українських військовиків Покрови — Матері Божої для Львова та Іванові Франкові для Канева (постать молодого енергійного Державника — символа молодої перспективної України).

Вікторія Гогой

Схожі новини