«Пацієнтів, залежних від соцмереж, більшає», — відомий наркотерапевт

«Кого немає у соціальних мережах, той не існує. Знаємо про це чітко, отже, ми є. Реагуємо на кожен сигнал телефона нон-стоп, від ранку до сну. А іноді й уночі, бо коли встаємо до туалету, також зазираємо у Facebook. Так починає Wprost розповідь про відомого польського наркотерапевта Роберта Рутковського.

Агнєшка, 37-річна редакторка, яка працює удома, жартує. Мовляв, вона досі у мережі. Ви можете написати мені коли заманеться. Я відповім, можливо, з після нетривалої паузи. Я живу в Інтернеті, у мене там друзі. Всі мої друзі так живуть. Подивіться у людей у громадському транспорті у час пік — дві людини з п’ятдесяти читають книжку, одна (дивна якась) дивиться у вікно, решта — у смартфонах. Ви почуєте сигнали телефонів, звуки, які ми добре знаємо.

— Залежність від соціальних медіа, звісно, може спричинити розлад контролю навичок і звичок. Принаймні, так описано у Міжнародній статистичній кваліфікації недуг та проблем пов’язаних зі здоров’ям, — каже наркотерпевт Роберт Рутковський.

Ми знаємо, як розпізнавати алкоголізм і наркоманію. Але що таке залежність від соціальних мереж? Що не так з тими, хто безперервно вістежує інформацію, завантажує фото і розмовляє з друзями?

— Пристрасть у соціальних мереж виявляється, як будь-яка інша залежність. Мусять бути втрати, щоб кваліфікувати щось як узалежнення. Втрати оцінюють у трьох аспектах: соціальному, професійному і родинному. Це — основні критерії, аби визначити, чи є поведінка людини поведінкою узалежненого, — пояснює експерт.

До прикладу, ми читаємо новини за різдвяним столом, замість того, щоб тішитися, коли наші діти розгортають подарунки, і належно не виконуємо своїх професійних обов’язків, бо мусимо поділитися відео, на якому кошеня воює з мухою, або ж обговорюємо тему антивакцинації, фемінізму чи екології. Ми демонструємо усім, що у нас було нині до обіду, або ж хвалимося, що нині вдягнули теплі шкарпетки…

Терапевт пояснює, що люди, яким бракує широкої мереді реальних знайомств, найбільше схильні до специфічної наркоманії соцмереж. Їм не поталанило на велику кількість друзів, десь вони наштовхнулися на нерозуміння чи остракізм, були відкинуті колишнім оточенням. Через зовнішність, переконання, походження…

— У мене був 19-літній пацієнт, який пришов зі своєю життєвою драмою. Він не міг змиритися з тим, що дівчина, з якою він зустрічався три роки, пішла. Я розмовляв з ним, і якось запитав, а коли він бачив цю дівчину востаннє? Уявіть: він відповів, що ніколи. Тобто вони три роки формував віртуальні стосунки, ніколи не бачачи одне одного. Є люди, які вважають, що ви можете мати стосунки в інтернеті, любити одне одного і розставитися, — каже Рутковський.

Соціальні медіа в контексті міжособистісних контактів засновані на ілюзії і неправді. Таким чином, ми намагаємося усвідомити потребу бути у групі, мати друзів і знайомих. Нам видається, що віртуальний контакт може замінити фізичну близькість іншої людини, але тільки з однією різницею. В останньому випадку наш мозок продукує окситоцин — гормон щастя. Соціальні мережі конмпенсовують нам щось, але вони ніколи не замінять особистий контакт. Ми ж хочемо вірити, що все навпаки…

— Нині кожен з нас може стати редактором, писати тексти і поширювати їх. Адже це, поруч із звичайними повідомленнями від друзів, вістками з новинних сайтів, — виглядає природнім. Надлишок розмаїтої інформації провокує виробництво організмом кортизолу, гормону стресу, — розповідає Рутковський. — Соціальні медіа змушують нас міркувати над темами, які звично є для нас нонсенсом, не вартують уваги. Але ми, по-перше, переймаємося ними, а, по-друге, коментуємо їх. Це створює ілюзію, що ми спілкуємося з іншими, беремо участь у світових подіях. Ми дуримо себе тим, що знаємо людей, що ми соціальні. А насправді це — ілюзія.

Жодні інші медіа не дають нам таких можливостей стежити за інформацією і за… нашими друзями. Проблема лише у тому, що часто те, що ми бачимо, дуже далеке від реальності. Ми публікуємо те, що хочемо. Чудова робота, — можна витворити гарні речі і створити довкола себе гарний світ. Можна навіть літати. Майже так, як після вживання алкоголю чи наркотиків.

Нам видається, що проблема інтернет-залежності стосується лише молодих, які народжуються з мишкою чи смартфоном. Але ні. З’ясовується, що інтернет та соціальні медіа ваблять до себе всіх. Гляньте, скільки пенсіонерів користуються мережами. Вони не тільки читають новини, але й активно обговорюють їх на Facebook, завантажують відео, залучають сотні друзів.

-Он-лайн-стосунки є безпечними самі собою. Вони компенсують наші дефіцити — недооцінення, комплекси, відсутність любові чи опіки, — твердить Рутковський.

Парадокс, але залежність від інтернету чи соціальних мереж може врятувати наше життя. «Є ситуації, коли людина повністю позбавлена усіх реальних контактів і потрапляє у депресію, а відтак виявляється, що саме соціальна мережа виконує свою допоміжну роль. Буває, що зовсім чужі люди, які зустрілися десь у нетрях інтернету, не дають комусь зробити останній крок, тобто накласти на себе руки», — розповідає експерт.

Про залежність ми звично дізнаємося лише тоді, коли відбувається щось важливе і, на жаль, травматичне, або ж коли наші близькі різко реагують на нашу поведінку. Для залежного від соціальних мереж саме сім’я є чинником, який сигналізує: «Ти робиш неправильно». Партнер чи дитина каже тобі: «Ти звертаєш на мене дуже мало уваги», «Ти досі дивишся у свій телефон». Гірше тому, хто ні має нікого поруч, або ж живе у родині, де у кожного — своє життя, часто також віртуальне.

Щоб вести мову про терапію або ж про вихід із залежності, мусите зрозуміти, що вона є. Друзі з інтернету не розкажуть вам про це. Може, тому, що ви не надто важливі для них?

Переклад з польської