Незрячий бандурист співом заробив кошти для безпритульної собаки
Щоб продовжити її утримання у ЛКП «Лев», 14-річний львів’янин за годину на холоді «наспівав» 1200 грн.
Цю історію від телепрограми «Добрий ZIK» не можна переповідати без захоплення головним її героєм — незрячим школярем-бандуристом Остапом Стахівим. Хоча доля жорстоко обійшлася з цим хлопчиком, він знайшов у собі сили допомогти іншому страднику. А саме — собаці Оленці, яка не має господаря, а тому змушена перебувати у притулку для тварин.
У Львівському комунальному підприємстві «Лев», куди доставляють безпритульних собак, кішок, на кошти міськради утримують цих тварин протягом 15 днів. Якщо знайдеться добра душа, яка опікувалася б ними, чотирилапих віддають їм. Іноді у ЛКП «Лев» можуть потримати звірів і довше — якщо є вільні місця і кошти на їх утримання від благодійників. Інакше вакциновану, стерилізовану, оброблену від паразитів тваринку випускають на волю. А там як уже складеться…
Схожа історія і в собачки Оленки. Коштів на її наднормове утримання не було, тож знову могла опинитися на вулиці. Дізнавшись про це, юний музикант Остап Стахів (він зовсім не бачить, носить очні протези) вирішив заробити кошти для Оленки своїм співом. 9 березня разом з мамою вийшов на одну з вуличок поблизу площі Ринок у Львові, узяв бандуру і почав співати. Перехожі, прочитавши від руки написану табличку, де було пояснено мету вуличного концерту, розчулювалися вчинком юного добродійника, не вагаючись витягали з гаманця купюри.
За якусь годину юний музикант назбирав 1200 грн.
— Виступити на вулиці — ініціатива самого Остапа, — розповіла кореспондентові «ВЗ» Ірина Стахів, мати хлопчика. — Люди хвалили сина за те, що має благородну мету, підбадьорювали його. Коли пальчики мерзли, син зупинявся, грівся, пив чай, а потім знову брав у руки бандуру…
Після концерту Остап разом з тележурналістами поїхав на ЛКП «Лев». Там йому розповіли про цей притулок, провели екскурсію. Хлопчик гладив собачку Оленку, узяв її на повідок і прогулявся. Зароблені співом кошти допомогли їй ще кілька тижнів пробути в «інтернаті». Із задоволенням
Остап із молодшим братиком узяв би собачку додому, але там нема змоги утримувати її. Остап вірить, що знайдуться небайдужі люди, які візьмуть Оленку на виховання у своє помешкання.
