Пенсіонери ображалися, коли активісти минали їх...

Цим селом досі ходять легенди. За однією з них, у Дроговижі, по дорозі на базар у Самборі, прямо на возі, гарна молодиця народила майбутнього гетьмана Петра Сагайдачного. За іншими переказами, під час подорожі Галичиною ясновельможний цісар Франц-Йосиф зі своїм почтом зупинився біля крайньої дроговизької хати, напився у селянки холодного “квасного” молока і на знак вдячності поставив автограф у кутку образа на стіні. У ці дні у Дроговижі розповідають іншу гарну новину — але це вже не легенда, а дійсність. Село пишається новобудовою, яку громада, точніше, мешканці однієї вулиці, звели власноруч. Об’єкт цей — дитяче містечко. Не у кожному місті можуть похвалитися такою спорудою.

Дроговизький “діснейленд” - це трикутний окраєць землі між хатами і вербами біля потічка, облагороджений мешканцями вул. Івана Франка. По всьому його периметру на огорожі змонтовано кілька десятків світильників-куль, які звечора спалахують синьо-жовтими вогнями, доповнюючи святкову ілюмінацію над самим майданчиком. На стовпах з прожекторами відеокамери. Для малечі тут - рай: гойдалки, каруселі, гірки, батут, простора альтанка, кілька кам’яних скульптур казкових персонажів, що їх подарували учасники міжнародного пленеру. Пісочницею слугує вся територія. Незабаром тут з’являться спортивні тренажери для дітей старшого віку. Добре прийти сюди відпочити і бабусям-дідусям — для них передбачено ажурні паркові лавочки. При вході на майданчик оригінальний “вазонок”: кмітливі будівельники не стали корчувати пень старої верби, вирішили дати йому друге життя. Сусідки Стефанія Дзюбайло та Оксана Козак вибрали порохняву серцевину, насипали землі, посадили молоду вербичку, а навколо неї - різних квітів. Як там у Лесі Українки — “стане початком тоді мій кінець”...

Зустрічає дітвору при вході відреставрована криничка, з якої, втомившись, можна втамувати спрагу. Майстри розчистили старе джерело, добралися до дубового зрубу у ньому, поставили бетонні кільця, які розмалюють найменші мешканці вулиці Франка. А частинку дубового цямриння вирішили відправити на експертизу — щоб знати, в які віки їхні предки поставили цей колодязь. Це ще й урок історії та місцевого патріотизму.

Біля кринички — фігура Божої Матері з немовлям на руках. На постаменті плита з написом: “Пресвятая Богородице, бережи наших дітей!”.

А ще донедавна тут “кисло”... багно. До Другої світової війни, пригадує пенсіонер Роман Кузів, на цьому місці три господарі доглядали озерце, в якому водилася несамовито велика риба. Звідси й пішла назва урочища - “На ставі”. З приходом “других совітів” озеро і коропці в ньому перевелися: водойму засипали будівельним сміттям, на місці голубого плеса виросли хащі, куди скидали непотріб.

Хтозна, що було б зі “ставами”, якби за їх відродження не взялися вуличні ентузіасти Степан Гладкий, Ярослав Синенько, Ярослав Біляк, Іван Ожибко, Андрій Здебський, Євген Дзюбайло. Чи не всі ідеї виходили найперше від пана Євгена. Коли забрали аварійну вербу, перед очима відкрився простір, який треба було розумно заповнити. Довго не думали — дитмайданчик! А чому, скажімо, не бар, не крамницю? На це по-філософськи відповідає Євген Григорович:

- Майбутнє нашої держави - за здоровим поколінням, і виростатиме воно на таких ось майданчиках, а не у “пивнушках”... За 70 днів будови її учасники жодного разу не посварилися. Сусіди ще більше здружилися. До речі, наше село — перше у районі за рівнем народжуваності.

Місцевий підприємець-меценат Микола Седіло згадав:

- Мій батько не раз казав: найкраще інвестувати кошти у дітей, їхнє виховання та освіту. Так і робимо. Ця народна будова показує, як змінюються, стають кращими наші люди.

Коли розпочали будову, до її ініціаторів долучилися десятки інших жителів. Одні бралися за лопати, інші ставали до бетономішалки, впорядковували потічок. Несли з дому молотки, дошки, цвяхи, цемент, електроди, арматуру. Робили фінансові внески (дехто викладав 1000 грн.). За перший тиждень вулиця зібрала на дитмайданчик 25 тисяч гривень! Один з волонтерів розповідав: “Коли йшли зі скринькою поміж хат, свідомо обходили помешкання пенсіонерів, які не мають дітей. А вони ображалися: “Чому нас минаєте?”.

Побачивши, як люди на очах перетворюють колишній пустир у “соціально важливий об’єкт”, війт Ігор Мельник виділив на нього із бюджету 40 тисяч грн. До фінансування підключилися бізнесмени. І не тільки дроговизькі. Керівник будівельної фірми зі Львова Михайло Буга розповідав: “Кілька років тому житель Дроговижа Степан Козак допомагав у моєму рідному Усті облаштувати футбольне поле зі штучним покриттям. Тепер вирішив допомогти його селу — подарунком для дроговизьких дітей буде альтанка”.

Фото автора

Миколаївський район,

Львівська область