«Петрусь думає, що тато на війні»

Триває судовий процес у справі 29-річного Сашка Гживінського, якого звинувачують за статтею ККУ «Теракт». Колишній боєць добровольчого батальйону «Айдар», нагадаємо, 29 жовтня минулого року кинув бойову гранату у двір помешкання міського голови Львова. У будинку на момент вибуху перебували сам Андрій Садовий, його дружина, п’ятеро дітей і теща. Ніхто не постраждав, однак усі добряче налякалися. Правоохоронці вилучили у затриманого тротил і три ручні гранати РГД. Гживінський заявив, що таким чином хотів висловити свій протест проти байдужості влади до проблем учасників АТО. Ушкодити нікого не хотів, тому спеціально подивився, щоб у дворі будинку нікого не було.

Міський голова Андрій Садовий на суд не з’являється (він написав заяву, що не має майнових претензій до підсудного), також у процесі не бере участі і його юридичний представник. За вчинення теракту у Кримінальному кодексі України передбачено від 5 до 10 років позбавлення волі. Гживінський перебуває під вартою у СІЗО на вулиці Городоцькій. Стаття «Теракт» не дозволяє відпустити його на поруки, як того просили його побратими з «Айдару». Вони приходять і приїжджають з інших міст на кожне судове засідання. «Айдарівці» аж ніяк не виправдовують Гживінського, але розуміють, що дався взнаки «синдром вій­ни». Хоча, кажуть, ніхто б не подумав, що Сашко міг таке утнути, адже на війні був найбільш спокійний і врівноважений з усіх.

«Кожен з нас думав, що треба б у цих можновладців кинути гранату, але реально кинув її тільки Сашко. Бо ще молодий, ідеаліст...», — перемовлялися «айдарівці» на суді. «В учасників АТО зараз величезні проблеми. Дуже показова ця справа щодо Сашка Гживінського, — розповідає «ВЗ» «айдарівець» Ярослав Киричинський. — Не витримав, кинув гранату. Бо міська влада байдужа і глуха до наших побратимів. Наприклад, є меморандум між містом і Міністерством оборони про передачу у комунальну власність громади Львова військових частин і об’єктів, які належали командуванню ПрикВО. Там є близько 36 гектарів по Львову і маса об’єктів. Міноборони передало це все на баланс громади, але для задоволення потреби військовослужбовців у житлі. Тим часом, наприклад, на території Городоцька-Шевченка забудовник уже зводить комерційне житло. Садовий усі справи щодо АТО передав в облдержадміністрацію, щоб там шукали їм ділянки. Знайшли: Грибовичі, Збиранка... Центр для обслуговування атошників відкрили подалі від міста, щоб до мера не ходили? І так «вирішують» усі проблеми. В будинку, що місто будує Під Голоском для учасників АТО, житимуть близько 20 сімей. А звернень щодо житла — 1500! Це не вирішує питання».

Дружина Гживінського, художниця Аліна, розповідає, що Сашко болісно сприймав несправедливе ставлення влади до військових. «Коли Сашко ще воював, ми їздили до нього з Петрусем (5-річний син Олександра Гживінського. — Авт.), жили у військовому містечку у Дніпропетровській області, — розповідає Аліна кореспонденту «ВЗ». — Сашко був шокований, коли у черзі на оформлення документів з ним стояли покалічені у боях військові, які мусили доводити, що вони справді учасники АТО. Розповідав, як сам рятував пораненого у бою побратима, і як тому потім відмовляли у статусі учасника бойових дій. У Сашка стався психологічний зрив, а потім — посттравматичний синдром... Коли довідалася, що він кинув гранату у помешкання мера — було страшно, я дуже переживала... До нас додому приходили з поліції, проводили обшук, шукали зброю. Подивилися — одразу зрозуміли, що нічого такого у нас немає. Дуже інтелігентні, навіть знімали взуття, коли заходили у квартиру. Мене викликали у військову і кримінальну прокуратури. Питали, як Сашко поводився вдома, які у нас стосунки. Хороші стосунки у нас... Петрусь думає, що тато на війні».

Аліна розповідає, що чоловік був творчою людиною. Вчився у «політехніці» на архітектурі. Був екстремалом, захоплювався стрибками і трюками на велосипеді у скейт-парку. Перший у Львові зробив сальто на велосипеді. Разом із однодумцями облаштовували скейт-парк біля Порохової вежі. Грав на ударнику в музичному гурті (до речі, колеги-музиканти також приходять підтримати Сашка на суді). Ударна установка навіть стояла у нього в квартирі, і він там репетирував. Захоплювався створенням вітражів. Певний час подружжя жило у Тернополі, де разом виконували замовлення на вітражі.

Сусіди по вулиці Черемшини (там живуть батьки Сашка Гживінського — Ірина Іванівна і Ярослав Теодорович) написали листа до суду, в якому просять пом’якшити йому вирок. «Знаємо цю сім’ю 40 років, це інтелігентна, вихована, спокійна родина, батько має статус репресованого, — йдеться у листі за підписами 27 сусідів. — Сашко зростав на наших очах, був врівноважений, неконфліктний, був прихильником здорового способу життя, не вживав алкоголю, не курив, завжди був патріотично налаштований. У липні 2014 року пішов захищати територіальну цілісність України в батальйон «Айдар». Воював у зоні АТО один рік і 3 місяці. Велика подяка і пошана Сашкові за хоробрість і патріотизм».

Фото автора