Життя «на голці» – короткий і кошмарний сон
Максимум десять відсотків наркоманів повністю виліковуються від наркозалежності.
Олега і Анатолія зустрів в одному з обласних наркодиспансерів. У обох позаду найстрашніший період лікування - зняття ломки. Хворих, які позбулися страшних мук, почали залучати до “трудотерапії” - примусили прибирати територію медичного закладу...
Шляхи до пекла, як самі хлопці назвали своє занурення в світ наркотиків, у друзів по нещастю не схожі. Олег виріс у звичайній родині, де ніколи не було алкоголіків чи наркоманів. Батько працює таксистом, мати - продавцем. У старших класах школи Олег займався футболом, були перспективи потрапити у дорослу команду та почати професійну кар’єру спортсмена. Та одного разу, відпочиваючи у Карпатах, зламав ногу, після чого про тренування довелося забути. По закінченні школи знайти постійну добре оплачувану роботу Олегові не вдалося. Статки батьків не дозволяли шкільному “середнячкові” мріяти про вступ до вузу. Отож більшість часу проводив “на вулиці”.
Якось Олега запросив у гості син двірнички, який жив у сусідньому будинку. Окрім Олега, в гості зайшли ще троє друзяк. Компанія зібралася на кухні, власник квартири поставив на плиту каструлю. Коли коричневе вариво закипіло, хлопці через марлю розлили його в чашки та почали пити. Налили й Олегові. Так уперше вжив виготовлену з макової соломки ширку. Жодного кайфу тоді не отримав. “Страшний наркотик”, яким вчителі лякали у школі, нагадав за смаком заварений мамою на травах чай, яким Олега лікували від простуди. Олег зблизився з новою компанією. До ширки, яку варили щодня, хлопці почали додавати “колеса” (пігулки). Через місяць Олег уперше вколов собі у вену дозу ацетильованого опію...
Першу ломку Олег згадує неохоче. Уперше відчув, що може померти, якщо терміново не вколеться. Давати “на халяву” дозу на той час вже ніхто з друзів не погоджувався. Довелося, долаючи страшні болі, бігти в ломбард та продавати золотий ланцюжок з кулоном, який батьки подарували на вісімнадцятиріччя. Олег вирішив “зав’язати”. Та “зіскочити з голки” не вдалося. Життя перетворилося на постійні пошуки грошей, необхідних для купівлі наркотиків. Як здобував гроші, Олег не зізнається. Лише наспівує: “Гоп-стоп, мы подошли из-за угла...»
Першим помітив, що з сином сталося щось лихе, батько. Одного вечора Олег сидів біля телевізора. Завершилася трансляція футболу, почалися новини. Батько, знаючи, що Олег політикою не цікавиться, здивовано подивився на сина, який не поспішав перемикати канали. Й побачив скляні очі хлопця та слину, що текла з рота...
Олегові вдалося переконати батьків, що він лише одного разу “побалувався” наркотиками (чи, може, самі бажали в це вірити?). Що син став наркоманом, батьки зрозуміли, коли бабця Олега відходила в кращий світ. Щоб старенька, яка помирала від раку, не мучилася, медики прописали їй знеболювальні препарати. Побачивши біля ліжка бабці ампулу з морфієм, Олег не втримався. Коли всі вийшли з кімнати, поклав ліки в кишеню. На сполох забила тітка, яка доглядала за старою. Вона кричала, що ліки — суворої звітності, залізла під ліжко, шукаючи ампулу. Та знайшли її у кишені куртки онука...
До чого лише не вдавалися батьки, щоб врятувати сина від наркоманії! Надія у мами Олега з’явилася, коли син познайомив батьків з симпатичною старшокласницею, з якою став зустрічатися. Тетяна стала союзником мами, бо закохалася в Олега по вуха. Ні на крок від нього не відходила. Та після чергової спроби умовити хлопця не колотися дівчинка у відчаї заявила: “Себе не шкода - мене пожалій!” і... також прийняла дозу. Через три місяці у підвалі багатоповерхівки, в якій жив Олег, з’явився кимось притягнутий брудний матрац, на якому вчорашня відмінниця віддавалася всім охочим за дозу...
Анатолій, ліжко якого в диспансері стоїть поруч з Олеговим, до вуличної шпани не належав. Тихий “ботан” на відмінно закінчив школу та вступив до престижного університету. Чи не весь вільний час Толік проводив у власній кімнаті, за комп’ютером. Хлопчина мріяв познайомитися з красивою дівчиною, та чомусь кремпувався, отож спілкувався з представницями слабкої статі лише у соціальних мережах.
Того вечора однокурсник, батьки якого мали спільний бізнес зі “старими” Анатолія, запросив хлопця на день народження, який святкував у “крутому” нічному клубі. Побачивши, що Толік не наважується запросити когось на танець, друг дав йому кілька пігулок екстазі. Анатолій ковтнув “колеса”, відчув себе справжнім мачо й “закадрив” красуню. Коли збирався з нею додому (батьки відпочивали за кордоном), товариш тицьнув у руку пігулки “первентину” та наказав випити їх перед сексом. У ліжку, принаймні так сказала дівчина, Толік був неперевершеним...
Як не були заклопотані бізнесом батьки, та помітили, що син змінився. Перевіряючи підозри, подружжя найняло приватного детектива. Непомітний чоловік спочатку взяв на експрес-аналіз ручку, якою Анатолій писав конспекти. Закордонний експрес-тест показав, що власник ручки вживає наркотики. Після цього детектив побував в аудиторіях університету, а згодом доповів ошелешеним батькам Анатолія, що багато студентів престижного вузу вживають наркотики. Толік опинився в диспансері...
Про майбутнє Анатолія та Олега розпитую лікаря, який займається з хворими... йогою. Не на диктофон фахівець зауважив, що лише п’ять - десять відсотків пацієнтів змогли позбутися наркозалежності.
“У диспансері хворого, - розповідає лікар, - врятують від ломки, очистять кров, введуть медпрепарати для відновлення організму і... випишуть додому. Покинувши стіни диспансеру, ніби й вилікуваний хлопчина знову потрапить у коло наркоманів, і бажання “вколотися цього разу востаннє” через рік знову приведе його до нас. Чув про кілька випадків “ефективного” лікування. Не вірячи в традиційну медицину, батьки наркозалежних “здавали” дітей до реабілітаційних центрів, які відкривають релігійні секти. Там бідакам так промивали мізки, що вони забували про наркотики, проте ставали повністю залежними від своїх провідників. У приватних реабілітаційних центрах, знаю, наркозалежність “лікують” замінниками важких наркотиків. Наприклад, героїнову залежність лікують вживанням “субутексу”. Та це також наркотик, який хіба що дозволяє його споживачеві віддалити деградацію”.
Мовою цифр
ООН віднесла Україну до 24 держав світу, які потребують термінової допомоги через високий рівень вживання наркотиків. За даними міжнародної організація “Альянс ВІЛ-СНІД”, річний обіг наркотичних препаратів в Україні - два мільярди доларів, денна доза пересічного наркомана - 20 доларів. За даними громадських організацій, в Україні щороку від наркоманії та супутніх хвороб (ВІЛ, СНІДу, туберкульозу) гине близько 120 тисяч молодих людей. За даними Інтерполу, в Україні наркотики продають близько 65 тисяч “пушерів” (наркозбувачів). Більшість із них — наркомани, які працюють за дозу.
