Сам собі співрозмовник

“Де знайти роботу?”; “У кого позичити гроші на навчання дітей?” ;“Коли закінчиться війна на сході?”; “Яким буде курс долара восени?”; “Чи зможу оплатити комунальні послуги взимку?”. Це — те, що українців зараз хвилює найбільше, про що говорять з близькими, сусідами і колегами, а коли поруч немає слухача, який поспівчуває і своїми жалями поділиться, — ведуть діалог зі собою. І не завжди подумки. Щодня зустрічаємо на вулиці людей, які апелюють до невидимої аудиторії, і з їхніх вух не стирчить безпровідна bluetooth-гарнітура. Лікарі заспокоюють: не кожна людина, яка жваво розмовляє зі собою, — шизофренік.

«Якщо у людини є складні слухові галюцинації (чує голоси, які звертаються до неї або говорять про неї), буде вести діа­лог. Але не кожен, хто розмовляє зі собою, чує якісь голоси, — заспокоює завіду­вач кафедри психіатрії, медичної психології і сексології НМУ ім. О.О. Богомольця, член правління Київського відділення Асоціації психіатрів України Георгій Селюков. — Це може бути творча людина або людина з демонстративним типом характеру, яка любить привертати до себе увагу, видавати себе за того, ким насправді не є (“вживатися у роль”), з підвищеною емоційністю і розвиненою фантазією. Також людина може говорити сама до себе у стані афекту (коли відчуває лють, жах, відчай, екстаз), при емоційному сплеску (кривдника поруч немає, а емоції — переповнюють)».

Учені з дослідницького університету у Медісоні (штат Вісконсин, США) підрахували: коли перебуваємо при свідомості, розмовляємо зі собою... 70% часу! Просто не висловлюємо думки вголос. Говорити починаємо, коли потрібно вирішити якесь завдання, — у такий спосіб активізується робота мозку.

Піддослідних науковці розділили на дві групи. Доручили їм знайти загублену річ, але одним дозволили теревенити зі собою, а інші мали тримати рот на замку. Ті, що вели діалог зі собою, продемонстрували кращі результати — їхня “сіра речовина” швидше сприймала та обробляла отриману інформацію.

“Всі ведемо внутрішні діалоги. Окремі фрази можуть зриватися з вуст, якщо нас щось сильно обурює, якщо горюємо або міркуємо над тим, як вирішити проблему, — пояснює психотерапевт, член Київської асоціації практикуючих психологів і психотерапевтів, член Українського союзу психотерапевтів Валентина Волга. — Стоїть бабуся в черзі в Ощадбанк, щоб сплатити за комунальні послуги, і бубнить під ніс: “Оце так тарифи! Як вижити, якщо пенсію платять копійчану?”. Ні до кого конкретно не звертається, але скидає у такий спосіб емоційне навантаження. Скільки разів були свідками, як на базарі людина обурюється цінами на продукти? Не завжди апелює до продавця чи інших покупців, просто йде між рядами і читає цінники. До бесід зі собою більше схильні люди старшого і похилого віку, а також жінки і діти (останні часто спілкуються з уявними друзями). Іноді людині просто ні з ким поговорити, тому не дивуйтеся, якщо зустрінете старшу пані, яка розмовляє з безпритульними песиками, вуличними котами, голубами чи квітами. Є люди, які розмовляють з телевізором, комп’ютером, радіо — будь-яким носієм інформації. Це — також нормально. Ненормально, якщо півгодини теревенить з холодильником чи пральною машиною. Якщо мовлення — емоційно забарвлене і триває довше 1-2 хвилин, це може сигналізувати про психічне захворювання. У спеку загострюються всі недуги, зокрема розлади психіки”.

“Ідентифікувати таких хворих не складно, — каже психотерапевт. — Одного разу їхала у тролейбусі. Одна з пасажирок підвелася з місця, почала ходити по салону і розповідати, що всюди — вороги і що їх треба “давити”. Не треба бути психіатром, щоб зрозуміти, що ця людина — нездорова. Як діяти? Не звертайте уваги (при цьому не випускайте з поля зору). Деякі починають вступати у дискусію з хворими, вимагати, щоб ті закрили рота. Можуть навіть лаяти. Не рекомендую так робити, адже спрогнозувати поведінку хворої людини неможливо і вона може виявити до вас агресію”.

Мал. Валентина ДРУЖИНІНА