«А на балконі кінь пасеться...»

П’ять дорослих собак, шестеро цуценят, три кішки, щурики, мишки, гігантські равлики. І це ще не повний список зоомешканців квартири, яка для покинутих тварин — і за ветклініку, і за домівку, і за «чотирилапий» санаторій, і за будинок для престарілих. «Ліжкомісця» тих, кого виходили і прилаштували у хороші руки, довго порожніми не простоюють. Надія з нареченим то нещасне кошеня підберуть, то багатодітне собаче сімейство від присипляння врятують. «Постійно розширяємося. Хоч з дому не виходь, аби нових «квартирантів» не надибати», - жартують.

Собачої радості у квартирі сім’ї Милян — на кожному квадратному метрі. Тільки не підножної, в яку можна вляпатися (розчарую тих, хто «фукав» і кривився: у квартирі — ні Армагедону, ні запахів), а емоційної, яка вихлюпується на вас різноголосим хором з хвостатою підтанцьовкою, щойно переступаєте поріг цієї незвичної квартири у звичайній львівській багатоповерхівці.

Услід за господинею першим вийшов привітатися Рудяка. Ледве переставляючи передні лапи, підійшов, обнюхав і підсунув голову під руку: мовляв, познайомилися — тепер можеш мене погладити. Історія цього рудошерстого «хлопця» і привела мене у квартирний притулок. Надин щоденник у соцмережах про те, що довелося пережити Рудому, важко оминути, не прочитавши і не відгукнувшись.

- Стояли з мамою на зупинці, чекали маршрутку. І тут - звук удару, собаче скавчання, - розповідає Надя про той день, який міг стати для тоді ще безіменного рудого «двіртер’єра» останнім. - Водій, який збив собаку, навіть не зупинився. З перехожих теж ніхто не підійшов. Усі дивилися, як нещасна тварина звивається від болю на дорозі, тягнучи перебиті передні лапи. Побігла додому по намордник, на ходу зателефонувала знайомим і кинула повідомлення у соцмережі з проханням допомогти врятувати собаку. Поки везли Рудого у клініку, стільки людей зголосилися, за що їм дуже вдячна. Самі ми б не впоралися. Потрібні були гроші на операцію, ліки для Рудого. А ще своїх хвостатих — повна квартира, годувати треба.

Наче почувши, що про них говорять, хвостаті дружно почали сходитися до вітальні. Кошеня Гайка вмостилося мені на колінах. Інша кицька, зробивши коло пошани і минувши Рудяку, який вмостився у нас під ногами, застрибнула на величезну клітку, де вовтузилася собака Сара.

- У Сари — критичні дні, тому і сидить закрита, поки гуляти не йдемо, - каже Надя. - Та й з молодшою не завжди ладнає. Доводиться по різних кімнатах розводити. Сара взагалі чужих собак, крім «бабулі», у хаті не приймає. На вулиці буде гратися, все нормально. А вдома — її територія, не хоче. Добре, хоч з котами усіма дружить.

Тут я вже заплуталася, хто з «квартирантів» молодша, і хто - «бабуля».

- Ронда, Ронда. Вона у нас старенька, глухувата.

На Надине запрошення у дверях вітальні з’являється посивіла «бабуля», яку з повагою кличуть баба Ронда. Дев’ять років тому Надя принесла тоді ще крихітну Ронду додому (знайома, якій батьки заборонили тримати собаку, поселила цуценя у підвалі) і вмовила маму залишити її. Відтоді Ронда і тричі матусею встигла стати і сама вдруге на світ народитися.

- Перед Євро-2012, коли у місті масово труїли собак, Ронді теж дісталося, - розповідає Надя. - Щось підібрала на вулиці. Ледве її відкачали. Оглухла, осліпла. Усі казали, присипляй. Але я не дала. І після інсульту «бабулю» виходили. А ось нашу «стафочку» (стаффордширського тер’єра. - «ВЗ»), яка вже після Ронди з’явилася, вдруге врятувати не змогли. Коли ще цуценям була, господар знущався — тримав малечу окремо від мами у закинутому фундаменті, годував дев’ятьох трьома яйцями і літром молока на день. А продавав цуценят по 800 гривень. Щоб припинити таке знущання, вирішили з подругами викрасти цуценят і прилаштувати у хороші руки. «Стафочка» залишилася у мене. Але прожила недовго, її отруїли.