На ягоди у Швецію — з гумаками і подушкою

Замість планувати літню відпустку, чимало українців думають, де заробити. Адже після обвалу гривні наші заробітки знецінились втричі, частині працівників навіть їхні знецінені зарплати урізали, а дехто взагалі лишився без роботи. Відтак сезонні роботи за кордоном — цього року як ніколи хороший шанс поповнити сімейний бюджет. Адже тепер вигідно працювати навіть за 500 євро на місяць. От тільки перед тим, як заробити, доведеться вкласти чималу суму. Конкуренція серед сезонних заробітчан величезна, відтак посередники, які допомагають знайти роботу за кордоном, деруть, як за рідну маму.

Аби кадрова агенція могла працевлаштовувати людей за кордоном, вона має мати відповідну ліцензію. Таких «білих» фірм одиниці і грошей з працівника за працевлаштування не беруть — лише за оформлення документів. За послуги агенції платить роботодавець. Однак люди все частіше шукають роботу через соцмережі або старим перевіреним методом — йдуть під польське чи чеське консульство і “напитують”. Там завжди крутяться ділки, які і з оформленням документів поможуть, і роботу знайдуть. Звичайно, за певну винагороду. Але гарантій, зрозуміло, жодних.

Катерина шукає жінок, які готові їхати до Польщі на збір грибів. Не у лісі — на фермі. За оформлення документів їхня “фірма” бере 2100 гривень. Ще 50 доларів треба заплатити за вакансію. Але це вже по приїзді на місце. Доїзд, звичайно, за власний рахунок. Платити обіцяють 7 злотих за годину. Житло — за рахунок роботодавця.

«Ми спочатку хотіли знайти роботу за кордоном через офіційну агенцію. Але нам порахували, що пакет документів, вакансія і дорога винесе майже 10 тисяч гривень. В результаті знайомий, який працює у Польщі на м’ясопереробному заводі, поговорив з шефом, нам надіслали запрошення на роботу (безкоштовно), візу виробляли самі через посольство у Києві. Медичні картки робили уже тут, на місці, – розповів “ВЗ” Дмитро з Білої Церкви. – У Польщі вже майже місяць. Спочатку було важко — зміна 12 годин, а графік не стабільний. Можеш прийти о 3-й ночі зі зміни, а вранці тобі дзвонять, що знову треба вийти. Я не взяв теплих речей, а працюємо, фактично, в холодильнику. Першу зміну був легко вбраний — ледве витримав. Але потім видали теплі куртки і взуття. Роботи дуже багато — нема коли передихнути, але я задоволений. Принаймні знаю, за що гну спину. Вдома працював на меблевій фабриці за 1200 гривень на місяць. Тут платять вісім злотих за годину. Думав попрацювати тільки літо, але думаю лишитись тут на роботі”.

 У теплицях і на полі платять переважно 7-8 злотих.  Зараз їдуть прополювати поля, збирати тепличні томати та зелень. Перші полуниці почнуть збирати наприкінці травня. За збір фруктів та ягід платитимуть від виробітку. Але перед тим, як їхати на роботу, треба уточнити, чи не стягуватимуть з вас за житло та харчування. “Минулого року їздила на полуницю. Сказали, що житлом і харчуванням забезпечить роботодавець. Житлом нас і справді забезпечили, а от за те, що автобусом возили на поле, за місяць стягували по 100 злотих з кожного. Харчування за рахунок роботодавця — то був чай з канапками на сніданок і обід і тарілка ріденького супу на вечерю. А в полі їсти хочеться! Мусили ще варити собі самі. То з нас вираховували гроші за користування плитою і посудом!” – розповідає львів’янка Марія Сотник.

Чи не найліпші заробітки і умови праці для сезонних працівників – у Скандинавії. Саме тому на заробітки у Норвегію та Швецію їздять бідніші європейці: поляки, прибалти, румуни. Якщо їхати через агенцію — дорого. Але ті, хто знає англійську, зв’язуються зі скандинавськими фермерами напряму, ті надсилають запрошення, з яким можна отримати робочу візу. Однак цим треба починати займатись ще взимку. Але можна обійтись і без робочої візи — якщо збирати дикі ягоди у Швеції. “Ми минулого року були у Швеції зі звичайними мультивізами. У них кожен, хто гуляє по лісі, може збирати ягоди і здавати їх. Це не вважається працевлаштуванням, – розповідає студент політехніки Андрій Король. – Я і ще троє друзів їхали в кінці липня — збирати морошку. Правда, спочатку “лоханулись” — жовту минали, а нарвали червоної. Прийшли здавати, а в нас не беруть. Виявилось, що червона — нестигла. Коли вона дозріває, то стає яскраво-жовтою. Морошка — низенька, тому за кілька годин починає ломити поперек, як в старого діда. Росте вона в мокрих місцях, а з нас тільки один додумався взяти гумаки. Я взяв тільки кросівки і старі трекінгові черевики, то вони промокали страшно. Потім таки купив гумаки. Не знаю, як люди на тих ягодах заробляють по 1000 євро на місяць. За кілограм морошки нам платили приблизно шість євро. Я збирав максимум вісім кілограмів за раз. Кажуть, що можна до 20 кг на день зібрати. Можна, якщо ти точно знаєш місця. Але буває, що по дві години ходиш, поки знайдеш її — ти ж лісу не знаєш. А потім ще блудиш, поки знайдеш машину”.

За словами Андрія, без авто на ягоди нема чого їхати. Якщо машину брати в оренду — виходить надто дорого. Якщо лишатись на довший час — від морошки і до брусниці, то треба розуміти, що доведеться змінити декілька кемпінгів. Визбирали ягоди — переїжджаєш. А пальне у Швеції дороге. Та й кемпінги різні бувають — у деяких не можна взяти постільної білизни напрокат, тож краще брати все з собою! “Торік ми їздили, щоб побачити світ. Працювали три-чотири дні на тиждень, решта – подорожували. І то було важко. Ті, які працюють по шість днів, потім вдома по шість місяців лікують суглоби, грибки (від гумаків) і спину, – каже хлопець. – Цього року не їдемо. Якщо порахувати, скільки треба заплатити за візи, зелену карту для автомобіля, бензин, пором, проживання і харчування, то лишається не так вже й багато. Буду шукати роботу на літо тут”.