Ангел Небесний

Під ім’ям Ангел Небесний Вікторія зареєструвалася у соцмережах. З цією дівчиною я познайомилася у Будинку престарілих. Їй лише 25. У неї рідкісне генетичне захворювання — недосконалий остеогенез (хвороба «кришталевої людини», підвищена ламкість кісток). Попри проблеми зі здоров’ям, Вікторія сповнена оптимізму.

Батьки залишили Віку у пологовому будинку. До шести років жила у львівському будинку малюка, згодом поїхала у заклад для інвалідів у Херсонську область, до міста Цюрупинська. З подругою Наталею, від якої також відмовились батьки, стала нерозлийвода. Терпіла біль і з дитячою наївністю не розуміла, що з нею. Від неправильних рухів чи навіть важкої ковдри отримувала переломи. Ушкоджене тіло лікарі гіпсували. На Херсонщині жила до 18 років. Звідти перебралася на Рівненщину — у приватний Будинок милосердя.

У власника будинку було десять дітей. Подружжя ще взяло під опіку кілька людей-інвалідів (серед них лежачі). У цьому будинку Вікторія почувалася як у тюрмі: мешканцям не дозволяли розмовляти по телефону, виходити з будинку без дозволу. Дівчина утекла до Львова — міста, де народилася, до якого тягнулася душа. Роман, з яким колись була у таборі, запропонував оселитися у Будинку престарілих. Він десять років там живе.

... У кімнаті — меблі, комп’ютер, окремий туалет і ванна. Вікторія — в інвалідному візку, невеликого зросту, на руках тримає Лунтіка — кошеня, якого подарували друзі. Бідкається, що не має холодильника. Продукти швидко псуються, а у неї слабкий шлунок. Медсестра Оксана допомагає прибрати у кімнаті. Запитую Віку про дитячі спогади. «Медсестри розповідали, що я ходила. Я цього не пам’ятаю, — каже. — Звідки у мене ця хвороба (чи є спадковою) — не знаю». Віка чотири роки тому відшукала рідних (усі вони здорові), але спілкується лише з дядьком, іноді — з молодшою сестрою, їй 24 (вона заміжня, живе за кордоном).

«Хотіла би побачити маму, тата?» — запитую. «З дитинства хотіла знати тільки маму. Батька не хотіла бачити. Мені все одно: чи він є, чи його немає. У серці — порожнеча...». «Тримаєш образу на маму?». «Колись тримала, зараз — ні. Кому від цього буде гірше? Звинуватити людину просто, зрозуміти — важче. З роками це усвідомила. З мамою лише одного разу говорила по телефону. Молю Господа, щоби дав їй розум».

Коли Віка переїхала до Львова, пішла вчитися (до того закінчила восьмирічку). Зараз навчається в 11-му класі у СШ №82. У цій школі вчаться й інші діти-інваліди. У навчальному закладі облаштували спеціальний ліфт для «візочників». «Коли жила на Рівненщині, казала директору, що хочу піти вчитися, але він моє прохання проігнорував. Бо тоді б втратив прибуток, який діставав на моє утримання. Зараз маю 1400 грн. пенсії, з них 75% забирає держава, 350 грн. отримую на руки», — каже вона.

«Розраховую у житті на себе та на Бога. Ось учора їду у трамваї (у маршрутки з візком не вміщаюся), у салоні одні жінки. Думаю, як я вийду? На наступній зупинці заходить чоловік, потім ще один. Винесли мене, як пушинку (усміхається. — Авт.). Не нарікаю на життя. Є люди здорові, але весь час скаржаться. Кажу їм: «Дякуйте Богу за те, що маєте». Є люди, які не мають ні квартири, ні теплого ліжка. Якщо щиро попросити у Бога про щось — він дасть», — переконана дівчина.

«З людською байдужістю часто стикаєшся?». «Іноді звертаюсь до людей по допомогу — роблять вигляд, що не помічають. Є інші приклади. Недавно в центрі наткнулася на шланг, який стирчав з каналізації. Було темно, я поспішала. Вилетіла з візка... Колесо поламалось. До мене підбігли люди. Хлопець, який мене піднімав, так хвилювався, що забув візок підняти. Я кажу: «О, м’якенько приземлилася. Може, ще політати?» (усміхається. — Авт.). Мужик в шоці, запитує: «Ви так летіли, вам ще хочеться?». Подзвонила знайомому, він візок відремонтував. Моя пташечка...» (так Віка називає свій інвалідний візок. — Авт.).

... Уже і кіт заснув. У кімнаті стало тихо. Віка каже, мріє мати власну квартиру і... квадроцикл (його можна оформити як інвалідний візок). Дівчина налягає на біологію та хімію (директорка допомагає). Хоче бути ветеринаром...

n Вікторія життєрадісна, усіх навколо заряджає позитивом.