Передплата 2024 ВЗ

«Я не боюся смерті, я боюсь війни»

На Дніпропетровщині трагічно загинув лідер гурту «Скрябін» Андрій Кузьменко

Перший тиждень лютого почався зі страшної новини: у ДТП загинув улюблений співак та телеведучий мільйонів українців Андрій Кузьменко. Йому було лише 46, єдина дитина у сім’ї Віктора Кузьмича та Ольги Михайлівни Кузьменків, батько 16-річної Барбари. Трагедія сталася 2 лютого — Кузьма повертався з Кривого Рогу, де напередодні відіграв концерт на честь 25-річчя “Скрябіна”. Музиканти гурту залишилися у готелі, Андрій вирішив зранку повертатися у Київ — боявся не встигнути на літак у Катовіце.

О 8:20 поблизу села Лозоватка Криворізького району Дніпропетровської області його біла Toyota Sequoia зіткнулася з молоковозом ГАЗ-53. Андрій загинув на місці. Його пасажирка (адміністратор гурту Ольга Любченко) та водій молоковоза — у лікарні. Удар був такої сили, що молоковоз вилетів в кювет, а лівий бік автомобіля Кузьменка начисто знесло. У вічність рідні та друзі проводжатимуть співака на Львівщині у смт Брюховичі, де зараз мешкають його батьки.

Минулого року гурт з Новояворівська “Скрябін” відсвяткував 25-річчя. Кузьмі було чим пишатися — одиниці українських музикантів можуть зібрати повнісінький зал слухачів віком від 18 до 60. Важко сказати, на що йшли глядачі: послухати музику “Скрябіна” чи гострого слівця Кузьми. Той на емоції ніколи скупився, говорив усе, як на душі було, — чого варті тільки сценічні перформанси з надувною лялькою-Путіним. Мабуть, за цю любов “рубати правду-матку” Андрія любили журналісти, а ще за те, що був “без зірочки”... Андрій Кузьменко — один із улюблених співрозмовників “Високого Замку”, півтора місяця тому відбулося наше останнє інтерв’ю. Беручи слухавку, Кузьма жартував: “Високий Замок”? Та ви вже й так про мене все знаєте”. Для редакції Андрій Кузьменко назавжди залишиться таким, як у його піснях: “добряк” і “старий друг”.

З підвалу — на перші сходинки хіт-парадів

Андрій Кузьменко народився на Львівщині у Самборі, згодом зі сім’єю переїхав у Новояворівськ. Вже після популярності “Скрябіна” батьки Кузьми перебралися у смт Брюховичі біля Львова. Співак неодноразово зізнавався, що дуже близький з батьками, і як “чемний син, приїжджає до них три рази на місяць”. У Новояворівську відбулося знайомство музикантів гурту та місцевого продюсера Олександра Скрябіна (на честь якого назвали гурт). Хлопці не могли й уявити, що за п’ять років “Скрябін” рватиме хіт-паради спочатку “Території-А”, перемагатиме на “Таврійських іграх”. “Перший гонорар заробили, коли виступали в селі Старичах, у військовій частині. Нам дали за це бочку солярки, — розповідав співак в інтерв’ю “ВЗ”. — А перший грошовий гонорар був сім доларів на чотирьох людей”. Крутий поворот у долі Кузьменка стався після знайомства з продюсером Володимиром Бебешком, який наприкінці 80-х мав власну звукозаписну студію у Львові.

“Бебешко — хрещений тато «Скрябіна», у нас все починалося, як у казці. Він був продюсером Віки Врадій і близько колєгував з «Братами Гадюкіними». А ми були хлопцями, які сиділи в підвалі у Новояворівську і нічого нам не світило. Єдине, з чим нам повезло на той час, — це з кінорежисером Володимиром Зайковським. Робити у Новояворівську особливо не було чого, то ми записували музику на бобінний магнітофон, а Зайковський знімав нам кліпи мало не кожного дня. Володя на якомусь фестивалі побачив наш кліп, почав шукати Зайковського, а знайшов в результаті «Скрябіна». Спочатку ми продавали одне одному долари. Потім Бебешко почав нас тягати за собою, виступали у складі гурту «Сестричка Віка»: на сцені пускали «фанеру», а я робив показуху — зі всієї сили «рвав баян» або з гітарою скакав. Насправді, крім клавішних, ні на чому грати не вмію... Тоді ще Сергій Гера (колишній клавішник «Скрябіна», зараз учасник гурту «Друга Ріка») подарував Сестричці Віці пісню «То моє море». Отак, тягнучи за руку, як малих дітей, Володя вивів нас на великий шлях”.

Виживав серед російської попси

У Києві хлопцям з провінції довелося важко — продюсери намагалися закабалити нелюдськими контрактами, а грошей на запис першого студійного альбому катастрофічно бракувало. “Я страшенно тужив за домом, тому кілька разів на місяць їздив туди-назад. У мене на зйомній київській квартирі завжди була каністра солярки, яку я називав «білетом додому». Грошей бракувало, а солярку можна було дати якомусь машиністові, щоб до Львова довіз”. У цей період Анд­рій, “вихований на західній музиці, підслуханій через польське радіо”, вперше стикається з явищем “російської естради”, з яким боротиметься до кінця своїх днів. “Коли група переїхала у Київ, у «Скрябіна» почався дослідницький процес, як вижити на полі діяльності, захопленому російською естрадою. Практика довела, що вижити можна, конкурувати можна... І якби мені зараз дали шанс щось поміняти в своєму житті, я б залишив усе, як було”.

Від «Шансу» — до «Дачі»

Те, що Андрій Кузьменко не лише співак, а й ведучий з неповторним почуттям гумору, країна дізналася завдяки продюсеру Ігорю Кондратюку.

“Спочатку вів ранкове шоу на М1, де мене помітив Ігор Кондратюк і забрав на «Шанс», — розповідав Скрябін “ВЗ”. — Тепер усі талант-шоу ніби штампами ідуть. Це куплені за кордоном проекти, тому ведучі не можуть без дозволу творців зробити кроку. А у нас на «Шансі» була тотальна імпровізація — роби, що хочеш. Впевненості додавали суперові режисери та оператори, але навіть вони наперед не знали, яка лінія вибудується в передачі — нічого не прописувалось заздалегідь. «Шанс» не заганявся у рамки, а тому був набагато цікавішим, аніж теперішні талант-шоу”.

Як телеведучий, Кузьма був першопрохідцем не лише у вітчизняному талант-шоу, а й у першому проекті, що змінював інтер’єри українців, — “Дача”. “До дачних ділянок в мене особливе ставлення. Я їх ненавиджу як явище, бо коли усі пацани грали у футбол, мене тато віз на дачу то бульбу підгортати, то гній розвозити. Але сам проект «Дача» дуже цікавий”. Навесні Кузьма мав почати ще один проект — стати експертом у першому чемпіонаті України з гумору «Лізі Сміху», що є противагою російському КВК.

25 років «неформату»

Кузьма ненавидів “телерадіомафію”, яка не допускала до ефірів українських виконавців. “Навіть такий старий гриб, як я, не може розмістити музичний продукт на центральних телеканалах і радіо, — розповідав Кузьменко “ВЗ”. — 25 років минуло, а “Скрябін” досі “неформат”. Виглядає на те, що локально (тернопільські, львівські, франківські, рівненські, волинські) радіостанції ще можуть собі дозволити пропагувати українську музику. А за Збручем все залишилось як було: за добу в радіоефірі звучать п’ять пісень українською мовою і трохи більше пісень російськомовних українських поп-співаків... Українці хворіють на відсутність власної гідності. Буває так, що синьо-жовта стрічка баламкається на антені машини, а з салону москальський шансон валить. Патріотизм не проявився. З’явилася тільки традиція вішати на машини вишиванки, ходити з синьо-жовтими бантами і знати перший куплет гімну України. Але ж головне, щоб вишиванка у тебе в душі була, а не на капоті машини”. Виправляти ситуацію Андрій вирішив, як завжди, самотужки — у жовтні минулого року створив інтернет-радіо “Sвоє Rадіо Aндрія KузьменкA”, де крутилася виключно українська та європейська музика, звучали його улюблені музичні стилі: new wave, new romantic, nu disco.

«Найбільше, чого боявся в житті, — це війни»

“У мене був вірш: “Я не боюся смерті, я боюсь вій­ни”. Коли пішов в армію, мене чудом минула участь у війні в Афганістані. Ще тоді зрозумів, що війна, як вихор, затягує у себе людей, незалежно від їхнього бажання”, — розповідав “ВЗ” співак. Тексти Кузьменка ставали все критичнішими до політиків та олігархів і все більш переповненими любові та співчуття до країни. З фантастичним вмінням схоплювати деталі він співав — “То є Львів старенький, мудрий, сивий дядько”, кричав — “Моя країна — суцільна руїна...”, сміявся — “Порш пана мера” і погрожував — “Хочу побажати вам, панове президенти, відчути весь наш біль на собі перше ніж померти”. Якось запитала, чи не боїться публічно критикувати можновладців. “Вони у мій бік навіть не дивляться. Я для них міль... Як і всі ми”, — відповів.

За день до смерті Андрій виклав у вільний доступ новий і останній кліп “Дельфіни”. Кількість переглядів його на сторінці співака у YouTube росте в геометричній прогресії. Готував альбом, який мав вмістити пісню на його гостро критичний “Лист до президентів України”. Незадовго до трагедії, перед концертом у Кременчузі, Кузьма сказав: “Парадокс у тому, що ніхто з президентів не хоче лишитися героєм в цій країні. Та запиши своє ім’я в історію, щоби внуки пишалися, — прадід гетьманом був. Зроби хоч щось! Ніхто. Нічого. Руїна”.

Невідомо, чи хтось із політиків стане сучасним гетьманом, але точно відомо, що ім’я Андрія Кузьменка закарбується в історії української музики. Після себе Кузьма залишив рецепт перетворення “руїни” на “країну”: “Революція — то завжди деструкція. Не треба тягнути аж до Майдану, треба змінювати світ навколо себе потрохи”.

Думки з приводу

Катя Осадча, телеведуча

“Не хочу казати банальних слів, тому що горе — річ інтимна. Але я подумала, що маю сказати, яким знаю та люблю Андрія.

Він ніби сказав нам усім: «Чуваки, ви тут без мене розберетеся! І не треба шмигати носами, і розводити патетику...». Точно пожартував ще б якось, як вміє тільки Кузьма.

Андрій ніколи не збивався на зіркову хворобу або бодай натяк на втрату здорової самоіронії та самокритики. Він знає, що несе світові, і не робить з цього «великого діла». Він просто гарно робить свою справу і доносить до нас зі сцени ті слова, які хотів, аби ми почули. Я захоплююся його позицією та відчуттям світу. Він сам завжди каже, що “панк по натурі”. Таких вільних від шаблонів людей дуже бракує.

Кілька років тому ми знімали інтерв’ю в Барселоні. Андрій мене так смішив, що я питання не могла ставити. А потім ми сиділи в квартирі всією знімальною групою, пили і сміялися. Ми багато разів домовлялися зустрітися поза знімальним майданчиком, але все не виходило. У мене стискається серце від розуміння, що потрібно писати в минулому часі, але наразі не можу.

Андрію, чесно, ми будемо пробувати не шморгати носами, але всім нам буде дуже сумно без тебе. Ми любимо тебе!”.

Ігор Кондратюк, музичний продюсер, телеведучий

“Андрій був найталановитішим з усіх, з ким я був знайомий... Поки я живу, його пісні і він сам будуть зі мною”.

Тарас Тополя, співак

“Рік тому дорога ледь не забрала хлопців зі “С.К.А.Й.”: бус в кювет, травми, кров. На щастя, всі живі. Два місяці тому також і ми потрапили в ДТП. Нам ангели на плечах сиділи, бо якби назустріч хтось їхав, — був би летальний. Перевернуло, закрутило, в кювет. Тепер Кузьма... смерть. Як пороблено. Кузьма залишив по собі стільки світла, що небеса обов’язково все врахують”.

Сашко Положинський, співак

“З Кузьмою я познайомився в 1995-му. «Тартака» тоді ще не було, Андрій давав інтерв’ю на радіо «Луцьк», де я вів одну з програм. Познайомився він зі мною як з хлопцем, який також щось робить на цьому радіо. Вже значно пізніше ми мали в телефонах номери один одного, і я міг в будь-який час подзвонити йому. Вели разом «ДСП-шоу» на «Європі Плюс», грали в одній команді у «Що? Де? Коли?», знімали кліпи на тлі однієї стіни, їздили на його «Секвої» на концерт «Відчинилося Життя» до Львова, слухали й обговорювали наші нові пісні, їли зупу в нього вдома, виступали на одній сцені й співали разом «Нікому То Не Треба».

За 20 років знайомства я не увійшов у коло його близьких друзів, але й ніколи не мав з ним жодного конфлікту чи непорозуміння... З Кузьмою міг порадитися з будь-якого питання. Він завжди готовий був дати мені пораду, прояснити заплутану ситуацію, поділитися інформацією, хоч це й, можливо, не відповідало його власним інтересам. Завжди готовий допомогти, підказати, підтримати. Завжди готовий взяти участь у добрій справі чи творчій авантюрі.

Мабуть, жодна наша зустріч не обійшлася без свіженького анекдотика від Кузьми, який потім робив мене тимчасовим героєм вечора чи зіркою компанії. Де він їх знаходив — поняття не маю, але я завжди реготав сам і неодноразово смішив інших, переказуючи їх. При цьому, переповідаючи, використовував і його прийомчики, бо Кузьма був майстром розповідати — легко, просто, смішно.

Безмежно креативний. Вигадував якісь приколи, сам їх розвивав, інколи, доводячи мало не до абсурду. Своїм сміхом та ентузіазмом заражав і заряджав інших”.

Схожі новини