«R2U» – історія мого навернення»
Юрій Макаров розповів, що змусило його перейти з російської мови на українську
Юрій Макаров пішов на ризикований крок — описав свій шлях “від взірцевого російського імперіаліста до толкового українського націоналіста”.
У книзі «R2U» ведучий зазначає, чим відрізняється українськість людей, які визначились із нею задовго до Незалежності, і тих, котрі здобули її пізніше.
«Щасливий той, хто, ідентифікуючи себе як українець, не мав собі нічого пояснювати. А з іншого боку, бути українським націоналістом — мій свідомий вибір, — розповів Макаров. -
Народився я у Болгарії. У три роки мене ставили на стілець, і я читав напам’ять “Я памятник себе воздвиг нерукотворный” — такі були традиції у сім’ї, з цим я ріс. І моєму батькові, і моїй матері з дитинства втовкмачували, що “вы — русские”. Вже коли підріс, знайшов у біографії своєї сім’ї вельми цікаві факти: тут виявився прапрадід швейцарець-лютеранин, який вступив на службу до Петра І і закінчував її при Олександрі І — полковник Стюрлер.
Дід мій служив в лейб-гвардії Семеновського полку і написав чарівні мемуари. З боку матері тягнеться болгарська лінія — бабуся корінна болгарка. Здавалося б, єдине, що в мені є українського, — це дід по материній лінії... Але коли я почав копати в цей бік — був шокований, бо дідів батько був активістом “Чорної сотні”, або “Союза русского народа”. Знайшов документ, датований 1914 роком, в якому “Чорна сотня” закликала не святкувати 100-річчя Шевченка і називала прихильників поета “жидомазепинцями”.
Повірте, це не лише моя історія, з подібними “родинними скелетами у шафі” стикається кожен, хто намагається самовизначитись і знайти в Україні точку опори. До чого я веду: якщо зараз ми вимірюватимемо усіх за генетичною ознакою і розмірковуватимемо, у кому скільки якої крові, то, по-перше, небагато з нас пройдуть це випробування... А по-друге, даруйте за згадку, Олесь Бузина — отой за всіма ознаками стовідсотковий українець”.
До книги «R2U» увійшли не лише родинні таємниці пана Макарова, а й думки, колись надруковані у газеті “Український тиждень”, стосовно мовного питання, культурної ідентифікації та політики.
“Переконаний, що не варто виправдовувати “ватників” тим, що вони були позбавлені інформації, — наголошує ведучий. — Зараз не той час, є Інтернет, який дає можливість ознайомитись з усіма точками зору.
Наприклад, мій батько, вже перебуваючи в еміграції, вивчив польську мову, аби мати змогу читати публікації польських ЗМІ, що зачіпають російсько-польські питання. Він, до слова, читав і мої публікації. Сприйняв їх, хоча ми дотримуємось абсолютно різних позицій. Бо якщо нормальній мислячій людині надати об’єктивні факти, вона їх оцінить”.
