Село Старий Мізунь стало для донеччанки рідним
Ольга Гладич (на фото) багато років працює у бібліотеці села Старий Мізунь. Село має багату історію, налічує три тисячі жителів, але для того, аби спогади старших людей не були втрачені, пані Оля зустрічається з ними й записує ці розповіді. А також звичаї та пісні.
Пані Оля народилася на Донеччині, у Єнакієвому. Так, сміється вона, зустрівши мій погляд, землячка Януковича... Мама росіянка, батько українець, шахтар. Свого часу Оля вчилася в українській школі, а згодом вступила до технікуму в Росії. Після закінчення навчання працювала у містечку Бологоє — і там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — він був у Росії на заробітках, на заготівлі лісу. В Україну повернулися разом...
Коли Оля приїхала на батьківщину чоловіка — у його рідне село Старий Мізунь, то розмовляла російською. Опанувати українську мову допомогло не лише середовище, а й книжки — вона багато читала українською. І перейшла на українську мову. Зараз навіть акценту не залишилося. У бібліотеці працює від 1987 року, каже, саме це її діло. Життя закинуло її на іншу землю, яку вона щиро полюбила, дало їй іншу мову і нове діло, що виявилося “сродною працею”.
Чоловік пані Олі з сім’ї репресованих. Його тато, Петро Миколайович Гладич, був знаним кравцем, шив кожухи... Дотепер родину Гладичів по-вуличному називають Кушнірами.
— Тато шив форму воїнам УПА, — розповідає пані Оля. — За що й був репресований та висланий на 25 років. Для тата важливим було, яка людина перед ним, наскільки вона правдива та щира. Він був суворим правдолюбом, але, незважаючи на те, що йому випала тяжка доля, зберіг віру в людей, у найкращі людські риси. Ми з ним швидко порозумілися. Багато розмовляли на різні теми. Тато розповів мені те, чого я не знала, він зацікавив мене історією краю, надихнув записувати історію родини.
Місцеві краєзнавці, і серед них — пані Оля, створюють літопис села Старий Мізунь. Центри краєзнавства — бібліотека та сільська школа імені Василя Верховинця. Співпрацює з активістами історик-краєзнавець Михайло Крупчин. Є у селі краєзнавчий музей у школі. І буде незабаром у клубі Музей села. Є унікальні експонати, серед яких, скажімо, давній бойківський костюм. А спогадів зібралося вже на велику книжку.
Пані Оля цікавиться не лише історією родини Гладичів, до якої вона належить вже більшу частину свого життя. Дослідила й історію своєї донецької родини.
— Мої предки Титаренки, — каже пані Оля, — з Сумської області. Начебто з козацьких Титар походять. Свого часу їх розкуркулили. Бабуся колись опинилася у Донбасі. Рятуючи дітей, вона свідомо намагалася виховати їх у радянському дусі, сподівалася убезпечити від сюрпризів у майбутньому...
Мізунці пишаються тим, що мають чимало відомих, знаних в Україні, земляків. Тут народилися композитор, диригент та хореограф Василь Верховинець; провідник ОУН Іван Клим; відома кіноактриса Наталія Наум та інші. Багато матеріалів вдалося зібрати з історії Української повстанської армії. Одного разу на адресу сільради прийшов лист з Полтави. Краєзнавець-історик Віктор Іванович Франчук розповів цікаві історії про верховинців, які трапилися йому на професійному шляху, запросив до музею Полтавського педінституту... Цей лист передали пані Олі, а відтак зав’язалося листування та дружба між людьми, які шанують історію і свого краю, і своєї батьківщини.
Незабаром у селі Старий Мізунь розпочнеться експедиція зі збору легенд. Чимало традицій вже записали, наприклад, весільний обряд села. Записали багато коломийок та стрілецьких пісень. Цим із задоволенням займається шкільний краєзнавчий гурток. Тепер дорослі та діти шукатимуть та записуватимуть легенди свого краю... Пані Оля теж братиме у цьому активну участь.
