«Моя умова – щоб прапор вивішували, а не у шафі «тихарили»

Сторінки Василя Бушарова у соцмережах нагадують інтернет-галерею українського прапора. На викладених тут фото — синьо-жовті стяги у вікнах, вітринах, на дахах і балконах, на стінах будинків, на авто, в інтер’єрі офісів і кафе, на трибуні стадіону... Фото присилають вдячні «прапороносці», які отримали синьо-жовті полотнища від Василя Бушарова в обмін на

обіцянку повісити прапор так, щоб його видно було і щоб ні у кого не виникало сумнівів, що Запоріжжя — це Україна. Цим лозунгом Василь Бушаров закінчує кожен свій допис у соцмережах, захоплено розповідаючи, скільки прапорів вдалося пошити і розповсюдити за день, на скільки ще полотнищ вистачить зібраних коштів (гроші на «прапорну» справу небайдужі навіть з Росії переказують). За три тижні розійшлося майже 700 стягів. Зупинятися на досягнутому запорожець Василь не збирається. З чого почалася його «прапороносна» кампанія і яку планку поставив собі за мету, Василь Бушаров розповів в інтерв’ю «ВЗ».

— Що надихнуло вас на таку незвичну справу — шити і роздавати українські прапори?

— Хотів купити синьо-жовтий прапор у Запоріжжі. Не знайшов. Купив два відрізи тканини і попросив дружину пошити стяги вдома, на машинці. Вийшло 14 прапорів. Два залишив собі, решту вирішив роздати. Написав у соцмережах: «Якщо готові вивісити синьо-жовтий прапор на своєму балконі, пишіть — віддам безкоштовно. Давайте прокидатися». Охочі одразу зголосилися. За так прапор ніхто не взяв — усі дали гроші. За них пошив вже удвічі більше прапорів. Спочатку домовився зі швейною майстернею. Але шити прапори тут дорого виходило. Потім на зв’язок зі мною вийшов мій товариш, в якого я був ведучим на весіллі...

— Ви — тамада?

— За фахом я інженер-ливарник кольорових металів. Другий диплом — менеджмент організацій. А займаюся організацією і проведенням культурно-масових заходів... Так ось, зателефонував товариш і каже: «Якщо це не бізнес, а твоя громадянська позиція, готовий підтримати. У мене є швейне виробництво, пошиємо 100 прапорів. За собівартістю — потрібні гроші лише на тканину і нитки». Далі допоміг мій друг, в якого є виробництво з пошиття постільної білизни. Там зараз і шиємо прапори. Є також люди, які зголошуються допомагати — шити вдома. Кажуть: «Швейна машинка є, готові шити прапори хоч по ночах. Потрібна лише тканина».

— У Запоріжжі ще не всю розкупили?

— Закінчилася першого ж тижня. Тепер навіть з інших регіонів пересилають.

— Не було закидів на вашу адресу, що, ви, мовляв, під патріотичний шумок підзаробити вирішили?

— Прямо ніхто не заявляв. Хоча люди різні пишуть, телефонують. Коли запитують, навіщо займаюся цією справою, кажу, що треба перестати бути «овочами» — потрібно активно висловлювати свою позицію. Я батько трьох дітей. Мені не хочеться, щоб двоє моїх синів служили в армії Росії. Не хочеться пояснювати їм, чому треба змінити Батьківщину. Тим, хто хоче отримати прапор, кажу: «Якщо ви дійсно вважаєте, що Запоріжжя — це Україна, вивішуйте синьо-жовті стяги на своїх будинках, офісах, гаражах. Це важливо. Якщо ж вам потрібен сувенір, це не до мене. Оптовикам теж не до мене». Робити бізнес на таких речах було б не по-людськи. Ціна у нас — «безкоштовно» або «скільки вважаєте за потрібне». Дехто не вірить, що можна отримати прапор задарма, і приходить перевірити. Є люди, яких цікавить не прапор, а «халява». Але більшість людей, які приходять до нас, щирі у своєму бажанні. Є і молодь, і старші. Приходив дідусь, років за 70. Вибачався, що взяв два прапори. Каже: «Для себе і для брата, бо той ображатиметься, якщо для нього не візьму». Хтось у жменьці приносить 10-15 гривень, залишає гроші і йде. Є бабусі, які приносять 100 гривень і беруть лише один прапор. Був хлопець, який прийшов і розповідав, як він шукав синьо-жовту стрічку. Ніде не знайшов — тож купив у спортивному магазині медаль. Медаль зняв, а стрічку пов’язав на сумку.

— Хто з відвідувачів найбільше запам’я­тався?

— Приходив до нас в офіс чоловік середніх років. Розговорилися. «В Україні, — каже, — багато треба змінювати. Міліцію потрібно міняти. Час вириватися зі «совка». Я — з Грузії. У нас там вийшло. У 28 років отримав звання майора міліції. Потім переїхав в Україну. Соромно, але першого разу я був серед тих, хто розганяв Майдан. Ось...». Зняв кепку, а там — шкіра ніби після опіку. «Після того розгону, — каже, — рапорт подав. Потім сам вийшов на Майдан, тільки по інший бік барикад».

— Йдучи містом, помічаєте результати своїх старань. Запоріжжя стало синьо-жовтішим?

— Це відбувається. Але не так масово, як хотілося б. Порахував, скільки потрібно прапорів, щоб вони були хоча б в одного відсотка запорожців. Вісім з половиною тисяч. Думаю, у мене вийде... Люди перестають боятися. Показують, що Запоріжжя — це Україна. У моїх батьків — трикімнатна квартира. Один балкон вважається батьковим, інший — маминим. Мама на своєму повісила український прапор, тато вішати на своєму заборонив. У нього інше ставлення до таких речей. У тому ж дворі, у дев’ятиповерхівці люди приклеїли на вікно кольоровий картон — синій і жовтий.

— Яке найнесподіваніше місце, де вивісили ваш прапор?

— Лінія електропередач, яка пересікає Дніпро через Хортицю. Хтось повісив полотнище між щоглами на висоті 75 метрів. Вислали фото. Два прапори поїхали у військову частину в Чонгарі (на кордоні Херсонщини з Кримом).

— Бандерівцем вас ще не охрестили?

— Ні. Хіба що у соцмережах «тролять». Першого ж тижня хтось на Фейсбуці розмістив інформацію, що я нібито поширюю російські прапори. Після цього до мене в офіс приходили хлопці зі самооборони Майдану. Намагалися проникнути в офіс. Охорона не дозволила. Зустрілися, поговорили. Розібравшись, що й до чого, «самооборонівці» пообіцяли захист і сприяння.

— Які настрої у регіоні? Сепаратисти, як і на Донбасі, активізувалися?

— Є група людей, які намагаються розхитати ситуацію. Але виходить це у них мляво. Ці люди проплачені. Є товариші, які приходять на запорізький Майдан разом з «Правим сектором». І цих же пацанів, які стоять з пов’язками «Правого сектору», там же, на Майдані, вербують працювати на сепаратистів, на так званий антимайдан. Звісно ж, за гроші. Це я точно знаю. Спроби розхитати ситуацію є. Але на них навіть комуністи не ведуться. Ледь морду нашому головному сепаратисту не набили — за те, що намагався підмазуватися до них, нібито комуністи — з ним. Хлопці вилили цьому «чувачку» пляшечку зеленки на голову, зробивши з нього «зеленого чоловічка».