Антін Мухарський: «Різниці між жлобом, який сидить у чиновницькому кріслі, та гопником, немає жодної»

Антін приїхав поспілкуватись з читачами, походжав по місту у чорному капелюс-­котелку, лапсардаку та високих чорних чоботях. Задля контрасту автор книги про “жлобів” привіз зі собою велетенську клітку з “гопниками”, котрі цілими днями пили пиво, лаялись та лузали насіння. Мухарський розповів кореспонденту “ВЗ” про відмінності українського жлоба від російського, ставлення його сім’ї до проекту та шляхи подолання жлобізму.

­Проект «Жлоб­арт» прин­ципово не має кінцевої мети, — починає розмову Антін Мухарський. — “Мета — ніщо, рух — понад усе” — це гасло анархіста Кропоткіна, яке ми поділяємо.

­ Ви збираєтесь дослід­жувати явище російського жлобства. Вважаєте, воно відрізняється від українського?

­ Не докорінно, але є базові відмінності, за якими легко впізнати російського жлоба. Російський ­ агресивніший, більш шовіністично настроєний проти решти світу. Він — імперський жлоб, тобто має ідеологію загарбника. Варто подивитись на них у туристичних регіонах, як­от Єгипет, Туреччина. Гасла на кшталт «Гітлер капут», «Тагіл рулить» ­ саме вони відрізняють російського жлоба, що полетів «на юга».

­ Чиновники, впізнаючи себе у вашій творчості, не чинили перепон?

­ Абсолютно ні. Вони справді впізнавали себе, задумувались і зі сумним поглядом відходили. Різниці між жлобом, який сидить у чиновницькому кріслі, і простим гопником немає жодної. Хіба що в антуражі, але суть та сама. Прищучити, підмутити, порішати. Навіть між нью-­йоркським, донецьким чи московським жлобом невелика різниця, якщо дивитись у корінь. Жлоб — це людина-­підробка, це тварина в людині.

­ Які ще явища, притаманні нинішньому українському соціуму, вас дратують?

­ Останнім часом мене взагалі мало що дратує. Якщо ж помічаю в собі подіб­не, починаю працювати з цим явищем. Задаюсь питанням: «Чому воно мене дратує? Які причини, наслідки цього?». І виробляю іронічне ставлення до таких речей. Коли перевертаю цей момент і те, що мене дратувало, це мене смішить, гумором розбиваю ту карму, яка наживає негативні емоції. Мене завжди зачіпають московські запроданці при нашій владі та жлобська історія з законом Ківалова-­Колесніченка, невизнання Голодомору. Це з того, що мене серйозно засмутило.

­ Чи бачите ви шляхи вирішення проблеми масового жлобства в нашій державі?

­ Йти поступово, йти своїм шляхом і постійно розвиватись. Але без революцій. Бачу якісний стрибок в цьому плані, бо народ вже «наївся» або доїдає. Все більше ми звертаємо увагу на культурні явища, події, починаємо цікавитись питаннями «а хто ж такі українці?», «що являє собою сучасний українець?». Народ починає замислюватись над самоідентифікацією. Пройшовши пе­ріод дитинства, зараз Україна як незалежна держава входить у юність. Сподіваюсь, що все станеться за сталою парадигмою «раби вимирають через покоління». Тобто 40 років має минути, щоб не стало людей, які пам’ятають рабство. Це люди, які розповідають молоді про те, як добре жилось у Сою­зі, де ковбаса і горілка копійки кош­тували.

­ Як ваші близькі ставляться до ініціювання проекту «Жлоб­арт»?

­ Тут два варіанти. До «Жлобології» вони ставляться з настороженістю, а Ореста Лютого (сценічний та літературний псевдонім Мухарського. ­ В. К.) дружина взагалі сприймає вороже: «Навіщо ти це робиш! Тебе вб’ють!». У моїй родині неоднозначне ставлення до того, чим займаюсь, але не можу цього не робити. Це те, що дозволяє мені почуватися гідно, принаймні перед самим собою.

­ Чого побажаєте українському читачеві?

­ Якщо ви читаєте, то ви не жлоби. Читайте більше, читайте зі смаком, читайте із задоволенням. Тільки завдяки книжці можна вичавити зі себе жлоба.