Найжахливіший душогуб України помер в одиночній камері

В одиночній камері Житомирської колонії N8 після сімнадцяти років ув’язнення помер 54-річний Анатолій Онопрієнко — найжахливіший душогуб України. На рахунку цього нелюда, за яким не заплаче жодна людина, понад 50 убитих, серед яких 11 неповнолітніх. Свої найстрашніші криваві злодіяння Онопрієнко вчинив на Львівщині, в селі Братковичах Городоцького району.

У Братковичі вводили внутрішні війська

У селі Братковичах, що розтягнулося вздовж автотраси, Онопрієнка до сьогодні згадують з ненавистю та страхом. Безжалісний вбивця вбив у цьому селі дванадцятьох людей, більше, ніж це село загубило під час Другої світової війни!

29 грудня 1995 року в селі Братковичах, неподалік сільського клубу, пограбували та вбили місцевого жителя Маліновського. У ніч з 30 на 31 грудня 1995 року у цьому ж селі гине ще чотири людини.

Тієї ночі відсвяткувати Новий рік за святковим столом зібралися подружжя Кричковських і дві їхні доньки-близнючки. Діяв убивця настільки жорстоко, що тіло однієї з сестер знайшли під столом, куди вона забилась, ховаючись від убивці. Дівчина перед смертю була настільки налякана, що прокусила собі руку (мабуть, щоб не закричати) до кістки. Її матері убивця відрубав палець, бо не міг зняти з нього золотої обручки.

Після цих страшних убивств селом поповзли різні чутки. Незадовго до злочинів, згадали селяни, трасою повз село проїжджала фура, яка перекинулась. На дорогу випало чимало коробок з імпортним взуттям. Поки приїхали правоохоронці, товар розікрали місцеві. За що, шепотіли жителі Братковичів, власник товару вирішив покарати все село. Щоб заспокоїти людей, у Братковичі ввели наряди внутрішніх військ, підсилені бронетехнікою. Та від нових жертв це не врятувало.

17 січня 1996 року Онопрієнко знову навідується у Братковичі. Бандит вдирається у будинок родини Пілатів, коли усі спали. Жертвами нелюда стали власники будинку, їхній син, невістка та шестирічний онук. З усієї родини живою залишилася лише тоді семирічна Олена Пілат, яка тієї жахливої ночі гостювала у своєї другої бабці. Тікаючи з місця злочину, убивця зустрів двох селян. І вбив ще й їх, як небажаних свідків.

Поки серійного вбивцю розшукувала вся українська міліція, він переховувався неподалік місця своїх останніх злочинів, у військовому містечку Яворова. Там Онопрієнко познайомився з жінкою-прапорщиком Ганною, яка без чоловіка виховувала двох дітей, і став її співмешканцем. Ганна була у захваті від Анатолія. Розповідала, що він дбав про дітей, купував їм подарунки. Навіть після арешту Онопрієнка Ганна ще довго не вірила, що ділила ліжко з безжалісним убивцею.

Убивства пояснював... «наказами зверху»

Після затримання Онопрієнка стало відомо, що на рахунку цього душогуба понад 50 вбивств. Вчиняв їх і тривалий час тікав від переслідування правоохоронців не якийсь спецназівець, а звичайна людина. Анатолій Онопрієнко народився 25 червня 1959 року в селі Лески на Житомирщині. Рано осиротів, виховувався у Малинському дитячому будинку. Після служби в армії вступив в Одеське морехідне училище, кілька років працював на суднах далекого плавання.

Перше вбивство Онопрієнко вчинив у 1989 році. Після чого протягом трьох місяців вкоротив життя ще сімом жертвам. Коли відчув, що його слідами йдуть правоохоронці, чкурнув за кордон, де проживав нелегально. У 1995 році Онопрієнка депортували в Україну, і він розпочав нову криваву серію злочинів.

Холоднокровний убивця не знав жалю навіть до дітей. На суді він розповідав про свої злочини спокійним голосом, як про щось буденне. Скажімо, розповідаючи про вбивство 24 грудня 1995 року в селі Гамари (Житомирська область) родини Зайченків, душогуб скупо зазначив: “Коли всі спали, увійшов. Спочатку застрелив господаря. Потім його дружину, яка кричала: “Не стріляй!”. Убив ще шестирічного хлопця і задушив тримісячного малюка. Потім підпалив будинок”...

Намагаючись уникнути покарання, Онопрієнко під час розслідування намагався “косити на дурку”. Він заявляв, що вбивати людей йому наказували якісь “голоси зверху”... Та слідчі довели, що всі убивства були вчинені нелюдом з корисливих мотивів.

Остання жертва маніяка

Останньою, 53-ю жертвою маніяка, можна вважати 27-річного автомеханіка із Городка (Львівська область) Юрія Мозолу. Після вбивств у Братковичах вся львівська міліція реагувала на будь-які сигнали, що могли стосуватися злочинця. 27 серпня 1996 року одна бабця з Городка “стуканула” міліціонерам, що в чомусь підозрює місцевого автомеханіка. Того ж дня Мозолу затримали та кинули в слідчий ізолятор СБУ. Через кілька днів його тіло віддали родичам. У труні Юрій лежав посивілим.

Згодом експертиза доведе, що під час утримування в СІЗО Юрія нещадно катували. Йому зламали пальці на руках (затискали їх у лещата) і ребра. Помер Юрій, коли на нього одягнули гамівну сорочку і при цьому так стиснули груди, що він перестав дихати...

31 березня 1999 року Житомирський обласний суд засудив Онопрієнка до розстрілу. Та на той час почав діяти мораторій на смертну кару. І згодом розстріл душогубу замінили на пожиттєве ув’язнення.

Адміністрація Житомирської колонії розповідала, що засуджених на довічне ув’язнення утримують у камерах на двох. Та з Онопрієнком відмовлялися ділити “житлову площу” навіть останні відморозки. Отож усі 17 років найжахливіший убивця України провів у камері наодинці.

Коментар для «ВЗ»

Михайло ЗАЛІЗКО, сільський голова Братковичів

Жителі нашого села дуже позитивно сприйняли смерть Онопрієнка. Тепер їм стало спокійніше жити... Досі вони жили у страху. Не можна сказати, що усі отримали задоволення від смерті маніяка, але... Такої жорстокої людини у світі, напевно, немає... Зараз в одному з будинків, де Онопрієнко вбив сім’ю, живуть люди, а в іншому — ні.

Попри вбивства, до нашого села приїжджають туристи. Поганої слави про село немає! Люди не винні в тому, що сталося...